БІОЛОГІЯ 6 клас 2022 - 2023 н. р.
https://meet.google.com/kyf-hwgs-pzp - посилання на онлайн уроки (за розкладом)
Увага! Дослідницький
практикум та лабораторні дослідження виконуємо на основі домашніх дослідів
20.02.2023 - 23.02.2023
Тема: Плід, його будова. Різноманітність плодів у рослин. Практикум "Будова і різноманітність плодів"
https://youtu.be/GCxtdMlY_bY
https://youtu.be/ePt7x8DaUr4 - сухі плоди
https://youtu.be/8kAQI-7BtTw - соковиті плоди
ПРАКТИКУМ
https://youtu.be/2di4NXtG4CE - будова і різноманітність плодів
Д.З. Опрацювати матеріал підручника п. 36 , матеріали сайту та відео.
13.02.2023 - 16.02.2023
Тема: Суцвіття. Насіння, його будова.Практикум "Будова насіння"
https://youtu.be/VdDo77otISg - суцвіття
Квітки за розмірами бувають великими і дрібними. Великі квітки зазвичай розташовані на рослині поодиноко (наприклад, у тюльпана, маку). Дрібні ж квітки, навпаки, здебільшого зібрані в групи (у пшениці, берези, моркви та ін.).
Пагони, що несуть на собі групу квіток, розташованих у певному порядку, називають суцвіттям.
Які бувають типи суцвіть? За характером галуження головної осі й розміщення квіток розрізняють суцвіття прості та складні. Простим суцвіттям властива лише одна нерозгалужена вісь. До простих суцвіть належать, наприклад, китиця, зонтик, щиток, головка, сережка, кошик, колос, початок (мал.).
Китиця - просте суцвіття, у якого на видовженій головній осі квітки кріпляться почергово за допомогою квітконіжки приблизно однакової довжини (наприклад, у смородини, черемхи, конвалії, люпину). Зонтик - суцвіття, у якого основна вісь укорочена, а від її верхівки відходять поодинокі квітки, які завдяки різній довжині квітконіжок розташовані майже в одній площині (наприклад, у цибулі, вишні, часнику). Щиток - суцвіття, уздовж головної осі якого розміщені квітки на квітконіжках різної довжини. При цьому квітконіжки нижніх квіток довші, ніж квітконіжки верхніх квіток. Унаслідок такого розміщення квіток усі вони розташовані майже на одному рівні (наприклад, у яблуні, груші, сливи). Колос - суцвіття, схоже на китицю, але із сидячими квітками (наприклад, у подорожника, осоки). Колос із потовщеною віссю має назву початок (суцвіття жіночих квіток кукурудзи).
Мал. Прості суцвіття
Суцвіття головка має вкорочену і потовщену головну вісь із квітками на вкорочених квітконіжках (як у конюшини). Суцвіття кошик складається із сидячих квіток, розміщених на розширеній тарілкоподібній головній осі. Знизу ця вісь вкрита численними зеленими листками (наприклад, у соняшнику, айстри). Тому зовні таке суцвіття нагадує окрему квітку.
Складні суцвіття становлять собою сукупність простих суцвіть, зібраних на спільній осі. До складних суцвіть (мал.) відносять, наприклад, складний зонтик, волоть, складний колос. У суцвіття складний зонтик від вкороченої основної осі відходять бічні, що закінчуються простими зонтиками (у моркви, кропу). Суцвіття волоть складається з простих китиць (наприклад, бузок, виноград) або колосків (просо, рис, суцвіття чоловічих квіток кукурудзи). Ці суцвіття розташовані не на головній осі, а на її бічних відгалуженнях. Складний колос складається з розташованих уздовж головної осі простих колосків (наприклад, у жита, пшениці, пирію).
Мал. Складні суцвіття
Яке значения суцвіть у житті рослин? Зібрані в суцвіття квітки - це пристосування рослин для поліпшення запилення. Наприклад, зібрані разом дрібні квітки (у калини, редьки, горобини) краще помітні для комах-запилювачів. У вітрозапильних рослин дрібні квітки, зібрані в суцвіття, краще вловлюють пилок з повітря (наприклад, у верби, тополі, кукурудзи). У суцвітті утворюється більша кількість плодів, ніж в окремих квітках. Це сприяє зростанню чисельності виду та його поширенню.
УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ
- Квітки дрібних розмірів здебільшого зібрані в прості чи складні суцвіття.
- Суцвіття збільшують імовірність запилення та кількість утворених плодів. Це сприяє зростанню чисельності виду та його розселенню.
Насіння – це орган рослин, з допомогою якого розмножуються і поширюються насінні рослини. (запис визначення «насіння» в зошит)
Насінини всіх рослин мають різні розміри, форми, забарвлення.
Але, не дивлячись на різні зовнішні ознаки, мають схожу будову.
Поява насінини — найдосконаліше пристосування до розмноження й розселення рослин, що утворюється в результаті запліднення з насінного зачатка.
Ззовні насінина вкрита насінною шкіркою, під якою розташовані зародок і запас поживних речовин. Головна частина насінини - це зародок рослини. Завдяки шкірці зародок здатний переживати тривалі періоди несприятливих умов (відсутність вологи, холод тощо).
А сам зародок має зародковий корінь, зародкове стебло, зародкову бруньку й зародкові листки — сім’ядолі. Сім’ядолей у насінині зазвичай буває одна чи дві й за цією ознакою рослини поділяють на однодольні (пшениця, кукурудза, цибуля, тюльпан) й дводольні (горох, квасоля, капуста, яблуня, соняшник). Будова насінин у дводольних і однодольних рослин неоднакова. Типовою дводольною рослиною є квасоля, однодольною — пшениця. В насінні дводольних рослин у товстих, м’ясистих сім’ядолях містяться поживні речовини (квасоля). В однодольних рослин єдина сім’ядоля — щиток — тоненька пластинка, розміщена між зародком і ендоспермом насінини і щільно притиснена до ендосперму (пшениця, жито).
А тепер зазирнемо всередину насінини й побачимо, що там заховано.
Для того щоб зазирнути всередину ми виконаємо лабораторне дослідження, і за допомогою лупи ви побачите всі таємниці насінини.
А які правила з техніки безпеки з препарувальними наборами ти лупами вам відомі?
Дослідження
Лабораторне дослідження
Тема. Будова насінини.
Мета: вивчити будову насінини дводольних (квасолі) та однодольних (пшениці) рослин, порівняти їх (знайти спільні й відмінні ознаки).
Обладнання: сухе і намокле насіння квасолі і пшениці, таблиця «Будова насіння».
Хід роботи
1. Розгляньте сухе та набубнявіле після замочування насіння квасолі,
зніміть шкірку з набубнявілого насіння.
Розділіть насіння на дві сім’ядолі, знайдіть та розгляньте зародок насінини квасолі, знайдіть його частини.
2. Розгляньте сухе та замочене насіння пшениці.
Обережно розріжте зернівку пшениці. Розгляньте її. Біля основи зернівки знайдіть зародок. Насінна шкірка зростається із сухим оплоднем. Є ендосперм — запасна тканина, що містить поживні речовини для розвитку зародка.
- Чи можна зняти шкірку з намоченого насіння?
- Чи вдається розділити насінину на сім’ядолі?
Роздивіться розрізану насінину пшениці. Знайдіть ендосперм, зародок.
3. Виконайте завдання в зошитах.
4. На основі дослідження зробіть висновок.
Які особливості будови насіння квасолі та пшениці?
Які існують дві групи рослин? (однодольні і дводольні).
06.02.2023 - 09.02.2023
Тема: Квітка. Будова та різноманітність квіток. Лабораторне дослідження "Різноманітність квіток"
Запилення та запліднення у квіткових рослин, їх особливості
https://youtube.com/watch?v=LsC9qpXulxk&feature=shares - квітка
https://youtube.com/watch?v=1wJN5GG9YzI&feature=shares - запилення
https://youtube.com/watch?v=yJNidp0ZRnQ&feature=shares - запліднення
Квітка - це генеративний орган, який забезпечує статеве розмноження квіткових рослин. Існує величезне розмаїття квіток: вони відрізняються формою, розмірами, забарвленням тощо (мал. 138).
Мал. 138. Різноманітність квіток. Завдання. З допомогою вчителя спробуйте визначити рослини, квітки яких зображено на малюнку
Яка будова квітки? Квітка складається з квітконіжки, квітколожа, оцвітини, тичинок та маточок (мал. 139). Квітконіжка - частина стебла, що несе на собі квітку. Квітки без квітконіжок називають сидячими (у кукурудзи, соняшнику, конюшини).
Верхню вкорочену стеблову розширену частину квітконіжки називають квітколожем. До квітколожа прикріплюються всі інші частини квітки - чашечка, віночок, тичинки, одна або кілька маточок. Сукупність видозмінених листочків, які оточують тичинки й маточки, називають оцвітиною. Вона може бути подвійною й простою. Подвійна оцвітина складається із чашечки та віночка.
Мал. 139. Будова квітки: 1 - квітконіжка; 2 - квітколоже; 3 - чашолисток; 4 - пелюстки; 5 — тичинки; 6 - маточка
Чашечку утворюють видозмінені листки - чашолистки, переважно зеленого кольору. В одних рослин чашолистки зростаються (шипшина, петунія), в інших - залишаються вільними (капуста, левкой). Чашечка захищає внутрішні частини квітки від несприятливих впливів довкілля, особливо коли квітка ще не розцвіла й перебуває у стані бутона.
Найпомітніша частина квітки - віночок. Він утворений з пелюсток — видозмінених листочків, забарвлених у різні кольори. В одних рослин пелюстки зростаються (наприклад, у картоплі та помідорів), в інших - ні (як-от, у шипшини). Основна функція віночка - приваблення запилювачів. Проста оцвітина не поділена на чашечку й віночок. Усі її листочки подібні за формою та забарвленням (як-от, у конвалії, тюльпана).
Цікаво знати, що є рослини, у яких листочки простої оцвітини забарвлені в зелений колір, чим нагадують чашолистки. Таку просту оцвітину називають чашечкоподібною (у кропиви й буряку). Яскраво забарвлену просту оцвітину називають віночкоподібною (у тюльпана, лілії, конвалії).
Бувають рослини (наприклад, ясен), у яких квітки взагалі не мають оцвітини, тому їх називають голими. Чашечкоподібна оцвітина або голі квітки притаманні рослинам, які запилює вітер.
Головні частини квітки - тичинки й маточки. Тичинки розміщуються по внутрішньому краю оцвітини. Їхня кількість у квітці коливається від однієї (у канни) до кількох сотень (у мімози). Кожна тичинка утворена тичинковою ниткою та пиляком (мал. 140, А). Пиляк - верхня розширена частина тичинки, де розташовані пилкові гнізда. Там формуються пилкові зерна, які містять чоловічі статеві клітини, - спермії. Вони забезпечують процеси запліднення. Сукупність пилкових зерен має назву пилок.
Маточка утворена одним чи кількома зрослими листочками - плодолистками. Маточок у різних видів рослин буває від однієї, як у яблуні, до кількох десятків, як у суниць і жовтцю. У маточки розрізняють нижню розширену частину - зав’язь, де містяться насінні зачатки; середню видовжену - стовпчик (є не в усіх квіток) та верхню - приймочку (мал. 140, Б).
У кожному насінному зачатку формується зародковий мішок, де міститься жіноча статева клітина - яйцеклітина - та центральна клітина (знайдіть їх на мал. 140). Насінні зачатки вкриті покривами, які на його верхівці не зростаються і залишають отвір - пилковхід. Крізь нього в багатьох рослин проростає пилкова трубка. З насінного зачатка після запліднення зазвичай розвивається насінина, а із стінок зав’язі - стінка плода. Шкірка, яка утворюється з покривів насінного зачатка, захищає розташовані всередині насінини зародок та запас поживних речовин. Насінина разом із стінкою плода утворює плід. Плід може містити одну, кілька або багато насінин.
Мал. 140. А. Будова тичинки; 1 - тичинкова нитка; 2 - пиляк; 3 - пилок. Б. Будова маточки: 1 - приймочка; 2 - стовпчик; 3 - зародковий мішок; 4 - насінний зачаток; 5 - зав’язь; 6 - центральна клітина; 7 - яйцеклітина
Ознайомимося з будовою квітки, виконавши лабораторне дослідження.
ДОВЕДЕМО НА ПРАКТИЦІ
ЛАБОРАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
БУДОВА КВІТКИ
Обладнання, матеріали та об’єкти дослідження: живі квітки , квітки кімнатних рослин, фото.
Хід роботи
1. Розгляньте будову квітки та знайдіть її основні частини.
2. Визначте кількість чашолистків, пелюсток, тичинок, маточок.
3. Розгляньте маточку. Знайдіть зав’язь, стовпчик та приймочку маточки.
5. Розгляньте будову тичинки. Знайдіть тичинкову нитку та пиляк. Яке функціональне призначення пилку, насінного зачатка, зав’язі?
Які є типи квіток? Не в усіх рослин квітки одночасно мають тичинки й маточки. У деяких видів рослин тичинки розташовані в одних, а маточки в інших квітках. Такі квітки відповідно називають тичинковими (чоловічими) та маточковими (жіночими). Квітки, що мають лише тичинки або лише маточки, називають одностатевими, на відміну від двостатевих, які мають і тичинки, і маточку (мал. 141).
У деяких рослин (наприклад, у соняшнику, волошки) частина квіток не має ні тичинок, ні маточок, тому їх називають нестатевими, або стерильними. Вони яскраво забарвлені і цим приваблюють комах-запилювачів до розташованих поруч квіток з тичинками та маточками.
Мал. 141. Різні типи квіток: 1 - одностатеві (голі сидячі квітки верби); 2 - двостатева квітка лілії
Мал. 142. А. Однодомна рослина кукурудза. Б. Дводомна рослина тополя: 1 - чоловіче суцвіття; 2 - чоловіча квітка; 3 - жіноче суцвіття; 4 - жіноча квітка
Є види рослин, у яких чоловічі та жіночі квітки розміщені на одній особині. Їх називають однодомними (наприклад, огірки, кукурудза, дуб). Якщо ж тичинкові та маточкові квітки містяться на різних особинах (чоловічих і жіночих), то такі рослини мають назву дводомні (наприклад, верба, тополя, обліпиха, коноплі) (мал. 142).
УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ
- Квітка - генеративний орган, який забезпечує розмноження квіткових рослин. Вона складається з квітконіжки, квітколожа, оцвітини, тичинок і маточок.
- Квітки, що водночас містять тичинки й маточки, називають двостатевими, а ті, які мають тільки тичинки або маточки, - одностатевими.
- В однодомних рослин тичинкові та маточкові квітки розташовані на одній особині, у дводомних - на різних.
Поповніть свій біологічний словник: маточка, тичинки, зав’язь, насінний зачаток, зародковий мішок, однодомні та дводомні рослини, стінка плода.
ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ
Виберіть одну правильну відповідь
- 1. Назвіть частину квітки, яка має стеблове походження: а) чашечка; б) тичинки; в) маточки; г) квітконіжка.
- 2. Зазначте, як називають квітки, у яких одночасно є тичинки й маточки: а) одностатевими; б) двостатевими; в) нестатевими; г) однодомними.
Дайте відповідь на запитання
- 1. З яких частин складається квітка?
- 2. Яка будова тичинки та маточки?
- 3. Де розташований насінний зачаток і що з нього розвивається?
- 4. Які рослини називають одно- та дводомними? Наведіть приклади.
Запилення
Пригадайте, що таке пилок. Яка будова маточки та пилкових зерен?
Запилення в насінних рослин - це перенесення пилку з пиляка на приймочку маточки. Запилення відбувається успішно, коли пилок на приймочці маточки проростає. Розрізняють два типи запилення - самозапилення та перехресне запилення (мал. 145). Під час самозапилення пилкові зерна з пиляка тичинки потрапляють на приймочку маточки тієї самої квітки (мал. 145, 1). Таке запилення найчастіше відбувається всередині бутона, тобто ще до розкривання квітки. Самозапилення властиве багатьом культурним рослинам (наприклад, пшениці, гороху, рису, квасолі), а також деяким дикорослим (як-от фіалка дивна).
Перехресне запилення відбувається тоді, коли пилок з тичинки однієї квітки потрапляє на приймочку маточки іншої квітки цієї самої рослини або іншої рослини цього самого виду (мал. 145, 2). Таке запилення властиве більшості видів квіткових рослин. Перехресне запилення забезпечує урізноманітнення спадкової інформації, унаслідок чого формуються більш стійкі нащадки. Під час перехресного запилення пилок здебільшого переносять вітер, комахи. У першому випадку рослини називають вітрозапильними, у другому - комахозапильними. У деяких видів рослин запилення може відбуватися за допомогою кажанів, птахів, води тощо.
Мал. 145. Самозапилення (1) і перехресне запилення (2). Завдання. Розгляньте малюнок і поясніть, чим самозапилення відрізняється від перехресного запилення
Мал. 146. Вітрозапильна рослина береза
Мал. 147. Запилення квітки комахою - метеликом
Які ознаки притаманні вітрозапильним та комахозапильним рослинам? Квітки вітрозапильних рослин зазвичай не мають яскраво забарвленої оцвітини, не мають вони і запаху. До вітрозапильних належать береза, дуб, вільха, ліщина, кропива, хміль, жито, пирій та багато інших. У таких рослин квітки дрібні, з невеликою оцвітиною або голі, завжди зібрані в суцвіття. Пилку утворюється дуже багато, він сухий, гладенький, дрібний і легкий. Тому такий пилок добре розлітається навіть від легкого подиху вітру і може переноситися на значні відстані (мал. 146).
Приймочки маточок квіток вітрозапильних рослин широкі або довгі, далеко висунені з квіток. Часто на них розташовані волоски, які допомагають краще вловлювати пилкові зерна. Буває, що особливі залозисті клітини приймочок виділяють клейку рідину, до якої і прилипає пилок. Багато вітрозапильних дерев квітнуть напровесні, до появи (ліщина) або водночас із появою (береза) листків. Усе це полегшує запилення. До вітрозапильних належить близько 20 % усіх видів квіткових рослин.
Більшість перехреснозапильних видів квіткових рослин (понад 80 %) запилюють комахи (мал. 147). У комахозапильних рослин є певні пристосування для приваблювання комах: яскрава оцвітина, приємний аромат, липкий пилок. Їхні квітки зазвичай великі, якщо ж вони дрібні, то зібрані в суцвіття.
Цікаво знати, що завдяки запаху, який виробляє квітка, комаха-запилювач знаходить потрібну їй рослину на великій відстані. Наблизившись до неї, комахи знаходять квітку за забарвленням. Деякі види комах здатні розпізнати запах однієї-єдиної квітки на відстані декількох кілометрів. Квітки більшості рослин найпахучіші саме під час льоту тих комах, які їх запилюють. Наприклад, петунію, жимолость, тютюн запилюють нічні метелики, тому вдень їхні квітки пахнуть значно слабше, ніж уночі. Квітки рослин, які запилюють денні комахи, перестають пахнути із заходом сонця (наприклад, конюшина, яблуня, вишня, абрикос).
Не всі рослини пахнуть приємно. Деякі з них виробляють запахи, які нагадують органічну речовину, що розкладається. Ці рослини запилюють не бджоли, джмелі чи метелики, а мухи. До таких рослин належить, наприклад, рафлезія (мал. 148). Ця паразитична рослина не має стебла та коренів, але в неї найбільші у світі квітки - діаметром до 1 м.
Мал. 148. Квітка рафлезії
Мал. 149. Бджола переносить пилок на задніх кінцівках у кошиках (1)
Мал. 150. Штучне запилення квітки людиною
Зрозуміло, бджоли, джмелі, метелики, жуки, мухи та інші комахи відвідують квітки не заради того, щоб їх запилювати. Насамперед до квітки комах приваблює поживний пилок. Бджоли та джмелі у величезній кількості збирають пилок для вигодовування потомства, інші комахи можуть самі вживати його в їжу. Майже всі комахозапильні квітки виробляють нектар - цукристу рідину, що утворюється в нектарниках. Це особливі залозисті утвори, розташовані переважно в глибині квітки. За кожної спроби добути солодкий нектар комахи сплачують рослині своєрідну данину: виносять з квітки або, навпаки, приносять до неї на своєму тілі пилок. Отже, у пошуках пилку та нектару комахи відвідують квітки, забезпечуючи водночас їхнє запилення. На тілі комах можуть бути спеціальні утвори, призначені для перенесення пилку. Якщо ви уважно роздивитесь задню пару кінцівок бджіл або джмелів, то побачите на них розширення. Там є ряди щетинок, якими ці комахи струшують пилок у спеціальний утвір - кошик (мал. 149). У цих кошиках комахи переносять пилок до свого гнізда.
Яке запилення називають штучним? Штучне запилення здійснює людина, яка переносить пилок з тичинок на приймочку маточки (мал. 150). Його широко застосовують у садівництві, квітникарстві, овочівництві, лісовому господарстві. Завдяки штучному запиленню створено багато високоврожайних сортів яблунь, груш, персиків, жита, пшениці та інших цінних сільськогосподарських рослин.
УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ
- У природі поширені перехресне запилення та самозапилення. Під час перехресного запилення пилок з тичинки однієї квітки потрапляє на приймочку маточки іншої квітки цієї самої або іншої рослини того самого виду. Перехресне запилення може відбуватися за допомогою вітру, комах, птахів тощо.
- У разі самозапилення покритонасінних рослин пилок з тичинки квітки потрапляє на приймочку маточки тієї самої квітки.
- За потреби людина застосовує штучне запилення.
Поповніть свій біологічний словник: запилення, перехресне запилення, самозапилення, штучне
Д.З. Опрацювати матеріал підручника , матеріали сайту та відео.
30.01.2023 - 02.02.2023
Тема: Видозміни пагона та його частин. Вегетативне розмноження та регенерація рослин. Дослідницький практикум: Дослідження процесу росту вегетативних органів.
https://youtu.be/1fvtHQIAlmk - пагін
https://youtu.be/DxRAV8SeavY - проростання насіння
https://youtu.be/tIJB5I3bfxI - як проводити дослідження
У рослин поряд з типовими часто розвиваються видозмінені пагони, що пов'язане з виконанням ними інших функцій.
Своєрідні підземні комори мають деякі багаторічні трав'янисті рослини. Надземні частини цих рослин щорічно до осені відмирають. У ґрунті залишаються коріння і видозмінені підземні пагони — кореневища, бульби і цибулини. Саме у них відкладаються на зиму запаси органічних речовин.
Способи вегетативного розмноження рослин
Існують три основні способи вегетативного розмноження в
природних умовах:
1.
розмноження пагонами;
2.
розмноження бульбами й цибулинами;
3.
відокремленням частин
материнського організму.
Здатність покритонасінних до інтенсивного вегетативного розмноження відіграла немалу
роль у їх успішній конкуренції з голонасінними.
У багатьох випадках вегетативне розмноження стало єдиною можливою формою
репродукції, яка забезпечує розселення виду й збереження генофонду.
Між розвитком спеціалізованих органів вегетативного й статевого розмноження спостерігається ряд аналогій. І ті й інші утворюються в
результаті індукції, яка сприймається листками і передається з допомогою хімічних
стимулів відповідним частинам рослин. Після диференціації та росту в обох
випадках наступає етап дозрівання.
Морфологічно як квіти, так і бульби та цибулини є
видозміненими пагонами.
При утворенні бульб і цибулин, як і при цвітінні,
вегетативний ріст пригнічується. Усі головні етапи фотоперіодичної реакції при
утворенні органів вегетативного розмноження також близькі до фотоперіодичних
реакцій квітучих рослин.
Розмноження бульбами
Бульба є потовщеною здутою частиною стебла, яка складається з кількох міжвузлів здатність
до утворення бульб формується в процесі онтогенезу поступово
і проявляється після завершення ювенільного етапу. В процесі бульбоутворення спочатку розвиваються столони — стебла зі
зміненою геотропічною реакцією (1-а фаза), а потім на них формуються
бульби (2-а фаза).
Найсуттєвіший вплив на цей процес мають температура й тривалість
світлового дня. При цьому частина рослин утворює бульби лише при короткому дні
(КД), а частина — як при короткому, так і при довгому (ДД). Хімічний
стимулятор бульбоутворення виробляється в листках і має гормональну природу.
Вияснилося, що ауксини пригнічують
бульбоутворення, гібереліни посилюють
ріст столонів і, таким чином, сприяють росту бульб. Але найбільш позитивний
вплив на формування бульб мають цитокініни.
Згідно з М. Чайлахяном (1984), механізм гормональної індукції бульбоутворення у
видів, які утворюють бульби при короткому дні, поділяється на 2 фази.
Спочатку з листків у нижні бруньки поступають абсцизини і гібереліни.
Оскільки при КД співвідношення їх зсунуте в сторону переважання абсцизинів
(АБК/ГА), то прискорений ріст столонів,
викликаний гібереліном, гальмується.
Під час другої фази утворюються бульби, ріст яких регулюється
більш високою концентрацією цитокініну в коренях і столонах по
відношенню до ауксинів (ЦК/ІОК).
В умовах ДД при несприятливому для бульбоутворення співвідношенні гормонів (у
листках — ГА/АБК, в
коренях — ІОК/ЦК)
відбувається утворення й ріст коренів та столонів.
Таким чином, стимулом для бульбоутворення служить певне
співвідношення ГА та АБК, яке впливає на 1-шу фазу.
Розвиток та ріст бульб підтримується надходженням до них
продуктів фотосинтезу,
які утворюються в листках. При цьому інтенсивність транспорту асимілятів до бульб корелює з умістом у них
ауксинів та гіберелінів, які створюють атрагуючу силу бульб. Власне тому при
інтенсивному утворенні бульб затримується ріст надземних частин рослин.
Розмноження цибулинами
Цибулина утворюється
в результаті вкорочення міжвузлів та
іммобілізації вуглеводів в
основі дуже молодих листків. Формування цибулин здійснюється при довгому
дні. Регуляція цього процесу вивчена мало. Органами, що рецептують дію фотоперіоду,
є листки.
Фотоперіодичний стимул може передаватися з одного пагона на інший лише при умові, що у другого
пагона видалені листки. Коли пагони з листками піддаються дії різних
фотоперіодів, то цибулину формує лише пагін, який знаходився на ДД. Стимулом
утворення цибулини є певне співвідношення фітогормонів.
Вегетативне розмноження цибулинних рослин не так пов'язано з
формуванням цибулини, як з утворенням на ній пазушних пагонів — майбутніх
дочірніх цибулинок, «діток». Вони закладаються в період зимового спокою. ГА3, ІОК посилюють утворення пазушних бруньок. Такий самий
ефект дають підвищення температури зимового зберігання цибулин або видалення
квітконосного пагона.
При проходженні періоду спокою у цибулинних рослин ростові
процеси повністю не зупиняються. Вихід із стану спокою прискорюється яровизацією. Стан спокою цибулин
підтримується високим умістом АБК, а при проростанні рівень інгібіторів
знижується, а ауксинів, цитокінінів, гіберелінів зростає. Гідразид малеїнової
кислоти — один з інгібіторів росту при зберіганні бульб картоплі та
цибулі.
Розмноження іншими способами
У дикоростучих деревних рослин широко поширене розмноження
кореневими паростками, тобто відростанням при пошкодженні рослин сплячих бруньок у нижній
частині стовбура (пенькові пагони). Таке розмноження характерне для вишні, сливи, бузку, глоду, вільхи, берези та інших рослин.
Часто на пошкоджених коренях коло поверхні землі виникають кореневі пагони, які розвиваються з адвентивних бруньок.
Деякі види розмножуються кореневищами (пирій повзучий, м'ята перцева та
інші). Кореневища є підземними стеблами, які ростуть горизонтально і мають
дрібні плівчасті бурувато-коричневі листочки, бруньки, додаткові корені. Кореневище є
і зимуючим органом і органом розмноження.
Зустрічається також розмноження надземними столонами (зеленчук, костяниця та
ін.). Столони — це повзучі
горизонтальні стебла, які стеляться по поверхні землі. Вони не є
зимуючим органом. Від їх вузлів відходять додаткові корені, які разом із
частиною стебла відокремлюються від материнського куща і таким чином
утворюються нові рослини.
Надземні повзучі пагони — вуса є переходом від типових
вертикальних стебел до кореневища. Так розмножуються суниці, полуниці, жовтець тощо.
Є група живородних рослин. У пазухах їх листків та в суцвіттях замість квіток утворюються маленькі, вкриті
листками пагони, які, опадаючи з материнської рослини,
вкорінюються.
Деякі рослини розмножуються гілками-відсадками, що вкорінюються на місці контакту
пагона з ґрунтом.
Деякі способи вегетативного розмноження тісно пов'язані з
процесами регенерації (живцювання, вівіпарії й ін.). Так, утворення виводкових
бруньок (вівіпарія) може розглядатися як випадок соматичного ембріогенезу (каланхое).
Цей процес контролюється фотоперіодом.
Використання вегетативного розмноження в рослинництві
Розмноження живцями, щепленням та відсадками найчастіше
застосовуються у рослинництві.
Відсадками
Пригинанням нижніх галузок і присипуванням їх землею
отримують відсадки. Укорінений пагін морфологічно не відрізняється від інших.
Живцями
Використовують зимові безлисті та літні з листками живці, зелені
листки (бегонія). Зимові живці беруть
з однорічних, дво-, трирічних гілок. Найпридатніші молодші, однорічні живці
після листопаду 30 см завдовжки. Зелені живці зрізають тоді, коли в стеблі
відбувається приріст і вони остаточно не здерев'яніли. На поверхні зрізу
утворюється плівка, під якою енергійно діляться клітини і пізніше
утворюється калус.
На калусі розвиваються корені, а пагони утворюються з бруньок живця.
Живці, взяті з різних ділянок рослин, мають різні властивості.
Живці з плодоносної зони дають рослини, які швидше зацвітають, в порівнянні з
рослинами з ювенільних живців.
Обробляючи живці різними ауксинами (ІОК,
індолілмасляна, індолілпропіонова, трийодбензойна, α-нафтилоцтова кислоти),
стимулюють коренеутворення у видів, живці яких без цього не вкорінюються.
Щепленнями
Розвиток живця значно прискорюється завдяки щепленню й
використанню кореневої системи підщепи. При цьому прищепа зберігає свої
властивості.
Рослину, на якій роблять щеплення, називають підщепою. Підщепу
підбирають так, щоб вона мала певні цінні господарські якості —
морозостійкість, сильний або карликовий ріст, довговічність, стійкість до
хвороб тощо.
Є різні види щеплення (Проценко,
1978) — щеплення під кору, щеплення в розщеп, окулювання (щеплення однією брунькою-вічком),
копулюванням, коли прищепа та підщепа мають однакову товщину.
Щеплення під кору у деревних порід проводять навесні, коли у
рослин спостерігається велика активність камбію. Кора в цей час легко
відокремлюється від деревини стебла. На підщепі роблять горизонтальний зріз на
міжвузлі під стебловим вузлом. Потім кору надрізають у вертикальному напрямку
вниз від зрізу й обережно відгинають край кори. Прищепу беруть у вигляді живця
з 3-4 міжвузлями. На нижньому кінці міжвузля прищепи відрізають напівконус у
вигляді язичка, який вставляють під кору підщепи так, щоб опукла сторона язичка
була назовні. При цьому відігнуті кінці кори добре притискують і місце щеплення
обв'язують плівкою.
Щеплення врозщеп застосовують у випадках, коли підщепа значно
товща за прищепу. При цьому підщепу розколюють і в щілину вставляють живці
прищепи, кінці яких загострюють клином. Місце щеплення замазують садовим варом
і теж обв'язують. Цим способом щеплять як дерев'янисті, так і трав'янисті
рослини.
Дуже часто застосовують окулювання — щеплення однією брунькою (вічком).
При цьому бруньку вирізають із кусочком кори та деревини і прищеплюють на
дичках. На підщепі роблять Т-подібний надріз, а вічко вставляють із так званим
щитком, тобто з кусочком деревини та кори. Після того як щиток уставлено під
кору, його притискують корою та обв'язують. Якщо прищепа та підщепа мають
однакову товщину, застосовують копулювання. Для цього роблять навскісні зрізи
на прищепі та підщепі, щоб вони щільно прилягали одна до одної. Такі навскісні
зрізи роблять для того, щоб збільшити поверхню стикання прищепи та підщепи.
Місце щеплення обв'язують і змащують садовим варом. Щеплення проводять навесні
та восени, але воно можливе і в іншу пору року, що залежить від способу
щеплення. Так, часто окулірують влітку сплячою брунькою, яка до початку зими
зростається з підщепою і навесні наступного року починає ріст.
Зростання прищепи та підщепи відбувається наступним чином. Живі
клітини коло поверхні зрізу, особливо клітини камбію, кори, судинних пучків,
починають інтенсивно ділитися, заповнюють щілину проміжною тканиною. Через
деякий час клітини прищепи та підщепи з'єднуються плазмодесмами, потім
утворюються диференційовані клітини, які з'єднують провідні системи підщепи та
прищепи.
Д.З. Опрацювати п. 30, 31; проростити насіння
пшениці, квасолі, пагони бузку або вишні. Дослідити і описати процеси росту.
23.01.2023 - 26.01.2023
Тема: Листок-бічна частина пагона. Внутрішня будова листка. Лабораторне дослідження: Внутрішня будова листка в зв'язку з його функціями.
https://youtu.be/EHz9utzpnco - листок
https://youtu.be/Apz_CSRAoKA
https://youtu.be/qVqlYx7mFRY - внутрішня будова листка
Сидячі листки — у кульбаби, алое, льону, цикорію, пшениці, ромашки, гвоздики, тощо.
16.01.2023 - 19.01.2023
Тема: Стебло - вісь пагона. Лабораторне дослідження: Будова пагона і бруньки. Різноманітність та видозміни пагонів. Лабораторне дослідження: Будова цибулини, бульби картоплі.
https://youtu.be/dX2z_4J6Ne8 - стебло - вісь пагона
https://youtu.be/jJKw0N8AU_Y - видозміни пагона
https://youtu.be/VRhnJy6i7Ck - лабораторне дослідження будови пагона.
https://youtu.be/F7r2OUuqP78 - лабор. дослідження цибулини
Завдання
Перегляньте відеоматеріали до уроків, матеріал попереднього уроку ( за 12.01.23). Виконайте лабораторні дослідження на основі підручника, відео і матеріалів сайту, живих об'єктів (гілочки рослин, кімнатних квітів, цибулі, бульби картоплі)
Лабораторні дослідження виконати за планом:
Тема роботи: ..........
Мета: ..........
Обладнання: ..........
Хід роботи
1. ,2. , ... (Описуємо об'єкти, рослини, даємо відповіді на запитання, замальовуємо те що побачили)
Після виконання роботи пишем : висновок ( у висновку пишем підсумок роботи, що вивчили, про що дізнались)
12.01.2023
Тема: Пагін і його будова.
https://youtu.be/Womr0KC8GZI - відео про будову пагона
Пагін - це вегетативний орган рослини, який складається зі стебла, бруньок та листків.
Ділянка стебла, де прикріплюється один або кілька листків, має назву вузол. Частину стебла між двома сусідніми вузлами називають міжвузлям. Верхній кут, утворений стеблом і листком, називають листковою пазухою. | 1 - листок 2 - брунька 3 - вузол 4 - міжвузля 5 - стебло 6 - листкова пазуха |
Будова та види бруньок
Якщо бруньку розрізати вздовж, можна за допомогою лупи розглянути її внутрішню будову.
Брунька складається з короткого зачаткового стебла і тісно розташованих на ньому листкових зачатків. Зовні брунька вкрита щільними покривними лусками, які захищають тканини зачаткового пагона від несприятливих умов зовнішнього середовища.
Під покривними лусками добре помітні маленькі зачаткові листки ,які кріпляться до зачаткового стебла, що міститься у центрі бруньки. У пазухах зачаткових листків є ледь помітні зачаткові бруньки.
Зачаткові листки, стебло та бруньки складають зачатковий пагін, верхівку якого називають конусом наростання. Клітини конуса наростання поділяються, забезпечуючи ріст пагона у довжину.
Бруньки бувають вегетативні та генеративні (квіткові). З вегетативної бруньки виростають стебло і листки, а з генеративної - квітка або суцвіття. Ці бруньки відрізняються між собою за розмірами, формою. Генеративні бруньки крупніші та мають більш округлу форму, ніж вегетативні. Всередині останніх розміщені лише зачаткові листки, тоді як у генеративних - зачаткові квітки.
 |
Внутрішня будова бруньки : 1 - генеративної; 2 - вегетативної (а - зачаткове стебло; б - покривні луски; в - зачаткові листки; г - зачаткова брунька; д - зачаткове суцвіття); 3 - розвиток пагона. |
Розвиток пагона з бруньки
Всі ви , мабуть, спостерігали як з першим весняним теплом бруньки, насамперед, верхівкові, набрякають і з них розвивається новий пагін. З настанням сприятливих умов клітини твірної тканини посилено поділяються, покривні лусочки розсовуються, відхиляються від стебельця, і назовні з'являється молоде стебло із зеленими листками. Згодом лусочки та листки відпадуть, а на місці їхнього прикріплення залишаться рубці. За ними визначають довжину щорічних приростів пагона.
Пагін росте в довжину своєю верхівкою. Такий ріст називається верхівковим, а якщо пагін росте за рахунок видовження міжвузля - вставним.
За розташуванням на пагоні бруньки бувають:
а) верхівкові (знаходяться на верхівці пагона);
б) пазушні або бічні (розташовані в пазухах листків);
г) додаткові (утворюються на листках, коренях тощо).
Чи знаєте ви, що ?..
- Деякі з пазушних та додаткових бруньок після зимівлі ріст не відновлюють. Це так звані сплячі бруньки. Вони можуть перебувати в стані спокою декілька років і відновлюють ріст у разі ушкодження верхівкової бруньки.
- Найбільшою рослинною брунькою вважають головку капусти, маса якої коливається від 0,5 до 20 кг.
- Елітний білий чай виробляється з найніжніших молодих бруньок чайного куща.
- У тропічних країнах розводять капустяну пальму, велику верхівкову бруньку якої споживають у їжу.
| | |
Немає коментарів:
Дописати коментар