БІОЛОГІЯ 7 клас 2022 - 2023 н.р.
https://meet.google.com/kyf-hwgs-pzp - посилання на онлайн уроки (за розкладом)
15.02.2023 - 16.02.2023
Тема: Нервова система, її значення та розвиток. Органи чуття. Їх значення.
https://youtu.be/fxdc_E7Y-tY - нервова система
https://youtu.be/v9krvDdW1Ss - органи чуття
Нервова система — це сукупність окремих нейронів та інших структур нервової тканини тварин і людини.
Значення нервової системи:
• об’єднує роботу всіх органів і систем організму в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем;
• сприймає зовнішні та внутрішні подразники (стимули), аналізує та переробляє інформацію, що надходить;
• регулює і координує всі функції організму.
Основою роботи нервової системи є рефлекс.
Рефлекс — це реакція організму, що здійснюється за участі нервової системи у відповідь на вплив зовнішніх або внутрішніх подразників. Рефлекси бувають безумовні (природжені) і умовні (набуті). Безумовні рефлекси передаються у спадок, тому проявляються з перших днів життя організму. Умовні рефлекси набуваються тваринами упродовж життя.
Типи нервових систем у безхребетних тварин
Вперше нервова система з’являється у кишковопорожнинних.
Дифузний тип нервової системи
В ектодермі гідри є нервові клітини зірчастої форми. Відростки сусідніх нервових клітин з’єднані між собою, утворюючи нервову сітку. Ця сітка охоплює все тіло гідри. Такий тип будови нервової системи називають дифузним.
Якщо голкою торкнутися до тіла гідри, воно стискається. Так відбувається тому, що сигнал, отриманий навіть однією клітиною, поширюється по всій нервовій сітці. Нервові клітини дають команду шкірно-м’язовим клітинам. У цих клітин скорочуються м’язові волоконця, і тоді все тіло гідри стає коротшим (стискається).
Схема руху нервового імпульсу: чутливі клітини зовнішнього шару — > нервові клітини (нейрони) — > шкірно-м’язові клітини стискання тіла (захисний рефлекс).
Для кишковопорожнинних характерні прості одноманітні рефлекси: захисні, харчові.
Подальша еволюція нервової системи відбувається у напрямку концентрації нервових клітин у певних місцях тіла — утворення нервових вузлів.
Вузловий тип нервової системи
В організмів із двобічною симетрією тіла це відбувається на передньому кінці тіла. Тут утворюються надглотковий і підглотковий нервові вузли, які з’єднуються перемичкою, утворюючи навкологлоткове нервове кільце («мозок»). Розпочинається процес головоутворення.
Концентрація нервових клітин у кожному членику призвела до утворення у кільчастих червів черевного нервового ланцюжка. Від нервових вузлів (гангліїв) відходять нерви до всіх частин тіла. Це вузловий тип будови нервової системи.
У членистоногих (комах) відбувається подальша концентрація нервових вузлів.
Будова нервової системи комахи: 1 — навкологлоткове нервове кільце; 2 — грудні нервові вузли
Надглотковий вузол утворений великою нервовою масою, у якій виокремлюються деякі нервові центри. Кількість вузлів нервового ланцюжка зменшується (їх 3), а їхні розміри збільшуються.
У молюсків розкидано-вузловий тип будови нервової системи. Вона утворена кількома нервовими вузлами, що розміщені в різних частинах тіла і з’єднані нервами. Тільки у головоногих навколо глотки утворюється велике скупчення нервових клітин — «мозок».
Особливості будови нервової системи у хребетних тварин
Нервова система у хордових складніша, ніж у безхребетних. У найпримітивніших хордових вона має вигляд нервової трубки з нервами, що відходять від неї. У процесі еволюції трубка диференціюється на головний і спинний мозок.
У представників усіх класів хребетних головний мозок утворений п’ятьма відділами: довгастим, мозочком, середнім, проміжним і переднім (кінцевим) мозком.
Довгастий мозок координує процеси життєдіяльності тварин: дихання, ковтання, травлення, серцеву діяльність тощо.
Мозочок координує рухи і рівновагу тварин.
Через середній і проміжний мозок проходять провідні шляхи, що з’єднують довгастий і спинний із переднім мозком. У проміжному мозку є особливі клітини, що виробляють речовини (нейрогормони), які регулюють процеси життєдіяльності тварин.
Передній (кінцевий) мозок регулює і координує роботу всіх інших відділів мозку. Сюди сходяться провідні шляхи від усіх органів чуття. Він досягає особливого розвитку у птахів і ссавців. Саме завдяки роботі великих півкуль переднього мозку ці тварини мають складну поведінку і розвинену пам’ять.
Головний мозок хребетних: а — кісткової риби; б — амфібії; в — рептилії; г — птаха; д — ссавця. 1 — нюхові частки; 2 — передній мозок; 3 — проміжний мозок; 4 — середній мозок; 5 — мозочок; 6 — довгастий мозок
У риб передній мозок розвинений слабо. Він ще не розділений на півкулі. Середній мозок більших розмірів, тут розміщений центр зору. Добре розвинений мозочок у зв’язку з великою активністю рухів риб. Довгастий мозок плавно переходить у спинний мозок. Спинний мозок — це товстостінна трубка з вузьким каналом. Від головного і спинного мозку (ЦНС) відходять нерви (периферична нервова система). Нервова система забезпечує погоджену роботу всього організму, адекватну реакцію на впливи зовнішнього середовища.
В амфібій краще, ніж у риб, розвинений передній мозок, він поділений на дві півкулі. Гірше розвинений мозочок, що обумовлене порівняно малою рухливістю і великою одноманітністю їхніх рухів. Від головного мозку, як і в риб, відходить 10 пар черепно-мозкових нервів.
У рептилій головний мозок відрізняється прогресивним розвитком усіх відділів. Це пов’язано зі значно активнішим способом життя. На поверхні півкуль вперше в ході еволюції з’являється кора. У зв’язку з великим обсягом рухів збільшені розміри мозочка. Від головного мозку відходить 12 пар черепно-мозкових нервів.
У головному мозку птахів розрізняють відносно великі півкулі й зорові частки та добре розвинений мозочок.
У ссавців півкулі головного мозку настільки великі, що покривають середній мозок і мозочок. Особливого розвитку досягає також кора великих півкуль, площа якої збільшується за рахунок утворення звивин і борозен. Прогресує і мозочок, що пов’язано зі складними рухами, які потребують координації.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
• Нервова система регулює роботу кожного органу, погоджує роботу всіх органів та забезпечує реакцію організму на дію чинників середовища (зовнішнього і внутрішнього).
• Принцип роботи нервової системи — рефлекторний (безумовні та умовні рефлекси).
• Нервова система поділяється на центральну (ЦНС) і периферичну.
• Типи будови нервових систем: дифузна, вузлова, трубчаста.
• Еволюція нервової системи у безхребетних тварин відбувалася у напрямі концентрації нервових клітин (утворенні нервових вузлів) та цефалізації (зосередженні нервових клітин на передньому (головному) кінці тіла). Передній (головний) кінець тіла — це та частина, яка першою стикається з суттєвими змінами в оточуючому середовищі. Тому значно корисніше мати саме тут нервові вузли і нерви. Процес головоутворення починається у червів.
• Розвиток трубчастого типу будови нервової системи відбувався шляхом цефалізації. Це означає, що відділи головного мозку, які розміщені вище, розвинені краще та беруть контроль над функціями нижче розміщених структур. Так, передній мозок контролює функції як інших відділів головного мозку, так і спинного мозку.
Головний мозок
Основні органи чуття тварин
Органи чуття | Особливості будови, принцип дії та використання |
Органи зору | Сприймають світлові подразнення. Можуть бути представлені простими або фасетковими очима. Фасеткові очі складаються з багатьох маленьких вічок. У найпростішому варіанті (наприклад, у деяких червів) органи зору — це просто світлочутливі клітини, які розташовані по всьому тілу тварини |
Органи слуху | Сприймають звукові коливання повітря або води. У різних тварин вони можуть розташовуватися на різних частинах тіла. Так, у ссавців органи слуху розташовані на голові, а в коників — на задніх ногах. Деякі тварини (кажани, кити тощо) використовують свої органи слуху для орієнтування в просторі. Це так звана ехолокація. Вона корисна в умовах, коли органи зору використовувати складно (уночі або під водою) |
Органи нюху | Сприймають хімічні сигнали від певних речовин. Вони збирають цю інформацію з навколишнього середовища, виловлюючи окремі молекули речовин. Можуть розташовуватися як ззовні тіла (вусики в комах), так і всередині (нюховий епітелій у носі ссавців) |
Органи смаку | Як і органи нюху, сприймають хімічні сигнали від певних речовин. Тільки органи смаку зазвичай розміщуються в ротовій порожнині. Однак, наприклад, у мух вони розташовані ззовні — на ніжках |
Органи дотику | Рецептори органів дотику розкидані по всьому тілу тварин. Утім існують і спеціальні органи, що мають дуже велику кількість таких рецепторів. Це різноманітні щупальця, вусики, ніжки та інші структури. У ссавців такою структурою є вібриси — чутливі волоски на тілі |
Органи рівноваги | Визначають положення тварини відносно поверхні землі. Зрозуміло, що ці органи найкраще розвинені у тварин, які рухаються в тривимірному середовищі — літають (птахи й комахи), активно плавають (риби, молюски та черви), стрибають із гілки на гілку (мавпи). Найчастіше органи рівноваги складаються з каналів або порожнин, заповнених чутливими клітинами |
Мал. 39.3. Жаба (ліворуч) має прості очі, а бабка (праворуч) — складні
Мал. 39.4. Розгалужені вусики хруща — дуже чутливий орган нюху
Мал. 39.5. Язик ссавця — місце найбільшого скупчення смакових рецепторів
Мал. 39.6. Вібриси видри (ліворуч) та довгі антени рака (праворуч) — спеціалізовані органи дотику
Мал. 39.7. Бічна лінія на тілі риби
Мал. 39.8. Гримучі змії полюють на мишей, використовуючи термолокацію
Бічна лінія
Надзвичайно важливим для риб є такий орган чуття, як бічна лінія (мал. 39.7). Він розташований по боках тіла риби і сприймає рух та вібрації води.
Специфічні органи чуття
Існують специфічні органи чуття, які властиві тільки окремим групам тварин. Так, акули й деякі інші риби мають добре розвинені органи, які сприймають електричні поля. А деякі види змій здатні до термолокації — вони мають рецептори, які сприймають теплове випромінювання (мал. 39.8).
Проблема кольору у ссавців
У людини й людиноподібних мавп колірний зір трикомпонентний (їхні очі мають три типи клітин, які сприймають окремі кольори). А от у більшості інших ссавців (наприклад, у котів і собак) зір двокомпонентний (наявні тільки два типи клітин), тому кольори кіт або собака сприймають зовсім не так, як людина. їхній світ набагато бідніший на барви.
Запам'ятайте найважливіше
Зміни середовища тварини сприймають за допомогою органів чуття. До їхнього складу входять спеціальні клітини — рецептори. У тварин можуть бути такі органи чуття: орган зору, орган слуху, орган нюху, орган смаку, орган дотику та орган рівноваги.
Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал підручника п. 38-39, відео, матеріали сайту
08.02.2023 - 09.02.2023
Тема: Два типи симетрії, як відображення способу життя. Способи руху тварин. Покриви тіла тварин, їх різноманітність та функції.
https://youtube.com/watch?v=jFkxgNSDN7w&feature=shares - симетрія, рух
https://youtu.be/GPp6FY3Ji4c - покриви тіла
Два типи симетрії як відображення способу життя
І тип симетрії — променева симетрія тіла. Якщо вздовж тіла гідри провести уявну вісь, то її щупальця будуть розходитися від цієї осі в усі боки, наче промені від джерела світла. Таке розміщення частин тіла у гідри або інших тварин називають променевою симетрією. Звішуючись вниз із будь-якого предмету, гідра постійно хитається і повільно водить щупальцями, підстерігаючи здобич. Оскільки жертва може з’явитися з будь-якого боку, променеподібно розміщені щупальця якнайкраще відповідають такому способу полювання.
Променева симетрія властива тваринам, які ведуть прикріплений або малорухливий спосіб життя.
Променева симетрія тіла (гідра)
Двобічна симетрія тіла (плоский черв)
II тип симетрії — двобічна симетрія тіла. Якщо уважно подивитись на зображену на рисунку тварину (плоский черв’як), то можна помітити, що її права половина є дзеркальним відображенням лівої. Таку симетрію тіла на відміну від променевої кишковопорожнинних (двошарових тварин) називають двобічною (білатеральною). Вона характерна для переважної більшості тришарових тварин і виникла у зв’язку з розвитком активного пересування (м’язової системи, яка розвивається із мезодерми). Двобічна симетрія дає змогу тварині рухатися прямолінійно, зберігаючи рівновагу, з однаковою легкістю повертатися і вправо, і вліво.
Як виняток у природі трапляються асиметричні тварини. Це, наприклад, черевоногі молюски. Тіло цих молюсків міститься у спірально закрученій (4-5 обертів) черепашці. А тулуб повторює форму черепашки, тісно прилягаючи до неї. Через таке тіло не можна провести жодної уявної лінії — осі симетрії.
Асиметричне тіло (черевоногий молюск)
Способи пересування тварин
Рух — основа всього живого на Землі. Світ живої природи перебуває у безперервному русі. Пересуваються стада і зграї тварин, окремі організми, рухаються бактерії і найпростіші в краплині води. Способи пересування за численні роки пройшли довгий шлях еволюції. Щоб швидко пересуватися, необхідно багато енергії, потрібні спеціальні пристосування і органи руху, а також система координації роботи цих органів. Тому активно і швидко пересуватися можуть лише порівняно складно організовані тварини.
Найпростіший спосіб пересування тварин — використання сил навколишнього середовища: течій повітря, води тощо, тобто пасивне пересування. Воно практично не вимагає енергетичних витрат. Такий тип переміщення використовується переважно для розселення. Повітряні течії для розселення використовують, наприклад, маленькі павучки, які випускають павутинку, її підхоплює вітер і переносить тварин на значну відстань.
Силу водних течій використовує велика група водних безхребетних — планктон. Це дрібні водні організми, які зависають у товщі води і не здатні пересуватися самостійно. До планктону належать представники різних систематичних груп безхребетних: черви, членистоногі тощо.
Незважаючи на різноманітність існуючих активних способів пересування, їх можна згрупувати у три основних групи:
• амебоїдний рух;
• рух за допомогою джгутиків і війок;
• рух за допомогою м’язів.
Амебоїдний рух характерний для деяких одноклітинних організмів і окремих клітин багатоклітинних тварин (наприклад, лейкоцитів). У клітини утворюються вирости цитоплазми, число і розміри яких поступово змінюються, як змінюється і форма самої клітини.
Рух за допомогою джгутиків і війок характерний переважно для одноклітинних організмів та дрібних безхребетних, середовищем існування яких є вода.
Рух за допомогою м’язів характерний для переважної більшості багатоклітинних тварин. Будь-який їхній рух — це складна, але злагоджена робота багатьох м’язів та біологічних, фізичних і хімічних процесів в організмі. М’язи утворені м’язовою тканиною. Головна особливість цієї тканини — здатність сприймати збудження та у відповідь скорочуватись. За рахунок скорочення м’язів і відбувається пересування тварин.
Способи пересування безхребетних тварин
Гідроїдний поліп гідра пересувається «кроками» завдяки шкірно-м’язовим клітинам, розміщеним в ектодермі.
Шкірно-м’язова клітина гідри
«Кроки» гідри
Черв’як дощовий пересувається за допомогою м’язів, які входять до складу шкірно-м’язового мішка. Він утворений епітелієм і двома групами м’язів: кільцевими і поздовжніми.
Шкірно-м’язовий мішок черв’яка дощового (у розрізі)
Почергово скорочуючи кільцеві і поздовжні м’язи, черв’як стискає і витягує членики тіла. Так він пересувається як по поверхні ґрунту, так і всередині нього. Якщо подивитися на черв’яка, що повзе, можна побачити, як по його тілу проходить хвиля — потовщені ділянки чергуються з тонкими. Такі рухи називають перистальтичними.
Органи пересування членистоногих — кінцівки, утворені окремими члениками. Ці членики рухомо з’єднані суглобами. У суглобах кінцівки згинаються і розгинаються. Найбільші м язи, що керують кінцівками членистоногих, розміщені не всередині самих кінцівок, а в тулубі. Кінцівки комах бігають, скачуть, хапають, плавають тощо. У комах, крім ніг, з’являється новий орган пересування — крила. Наявність крил дозволила їм освоїти повітряне середовище. Кінцівки і крила можуть здійснювати різноманітні рухи. Щоб їхні дії були погодженими, необхідна складна нервова система.
Реактивний рух восьминога
Черевоногі молюски повзають на мускулистій і слизуватій нозі зі сплощеною підошвою. М’язи ноги скорочуються і, наприклад, равлик ковзає плавно і повільно по твердих предметах або по поверхневій плівці води.
У головоногих молюсків задня частина ноги формує лійку. Вода, що набирається в мантійну порожнину, із силою викидається через цю лійку — і молюск енергійно пересувається «хвостом» уперед. Таке пересування називають реактивним.
Способи пересування хребетних тварин
У риб сильна мускулатура і твердий гнучкий хребет обумовлюють здатність до швидкого плавання. М’язи забезпечують рухи плавців, щелеп і зябрових кришок. У зв’язку з плаванням у риб найкраще розвинені м’язи спини і хвоста.
В амфібій розвиваються спеціалізовані м’язи. У жаби, наприклад, їх понад 350. Найбільші м’язи розміщені на кінцівках (особливо задніх). Скорочення цих м’язів забезпечує рухи кінцівок під час плавання, повзання, скакання. У хвостатих амфібій добре розвинені м’язи хвоста, що слугують головним органом руху у воді.
Рептилії, у яких є кінцівки (ящірки), бігають. Хвилеподібні вигинання тіла — найпоширеніший спосіб пересування змій.
У птахів найрозвиненішими є м’язи, що рухають крила. Так, маса великих грудних м’язів, що опускають крила, становить 50 % маси всієї мускулатури. Добре розвинені у птахів і м’язи, що піднімають крила, м’язи задніх кінцівок і шиї.
М’язи ссавців досягають виключної досконалості і складності. Особливо це стосується м’язів кінцівок і тулуба. Тому ссавці можуть ходити, бігати, стрибати, лазити по деревах, літати тощо.
Способи пересування хребетних тварин
Плавають
Літають
Плазують
Стрибають
Ходять, бігають
Лазять по деревах, бігають, стрибають
Не існує такого способу пересування, який би спостерігався в усіх середовищах існування. Різні способи пересування у різних середовищах існування — це вид пристосування тварин до зменшення конкуренції за життєво необхідні ресурси: корм, територію тощо.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
• Тип симетрії тіла (двобічна, променева) відображає спосіб життя тварини.
• Найпростіший спосіб пересування тварин — пасивне пересування.
• Активні способи пересування тварин: амебоїдний рух, рух за допомогою джгутиків і війок, рух за допомогою м’язів.
• Способи пересування безхребетних тварин: «кроки» гідри, перистальтичні рухи червів, пересування членистоногих за допомогою кінцівок і крил, реактивний рух головоногих молюсків.
• Способи пересування хребетних тварин: плавання, стрибання, плазування, політ тощо.
Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал підручника, відео, матеріали сайту
01.02.2023 - 02.02.2023
Тема: Опора і рух. Види скелетів. Значення опорно-рухової системи. Практична робота № 5 "Порівняння будови скелетів хребетних тварин"
https://youtu.be/0skt9J7NiNo - опора і рух
https://youtu.be/0cQyvQLSYRs - практична робота №5
Скелет — сукупність твердих тканин у тваринному організмі, що слугують опорою для тіла або окремих його частин та (або) захищають його від механічних пошкоджень.
Види скелета
У деяких кишковопорожнинних опорну функцію має мезоглея (безструктурна пластинка між екто- і ентодермою).
Гідроскелет мають круглі і кільчасті черви. Всередині тіла червів (за винятком плоских) є порожнина тіла, заповнена рідиною. Тиск всередині тіла вищий, ніж зовні. У результаті тіло червів стає пружним, наче наповнена водою і зав’язана гумова трубка.
Зовнішній скелет мають коралові поліпи, членистоногі, молюски.
Колоніальні мадрепорові корали вбирають вапно із морської води і відкладають його у своєму тілі у вигляді скелета. Цей скелет виконує опорну і захисну функції. Він є пристосуванням тварин для життя у смузі прибою, де морські хвилі з великою силою б’ють об берег.
Усі представники членистоногих мають зовнішній скелет, утворений твердою і пружною речовиною — хітином. До цього скелета прикріплюються посмуговані м’язи. Така будова дозволяє здійснювати складні рухи, іноді дуже швидкі й точні. Міцний і легкий зовнішній скелет захищає тіло від мікроорганізмів і хижаків, а на суходолі ще й перешкоджає випаровуванню води. Іноді він просочений вапном, а у тварин суходолу — покритий воскоподібною речовиною.
У молюсків мантія формує черепашку. Черепашка (мушля) утворена дрібними вапняними пластинками, скріпленими органічною речовиною. Вона захищає тіло молюска від ворогів та механічних ушкоджень. Окрім того, у головоногих молюсків є складні скелетні хрящові утворення, які захищають нервові центри й органи чуття.
Внутрішній скелет характерний для хребетних тварин. Як і в безхребетних, він захищає органи від механічних впливів і слугує місцем прикріплення м’язів. Скелет утворений трьома основними частинами: осьовим скелетом, скелетом голови і скелетом кінцівок.
Осьовий скелет
У процесі еволюції осьовий скелет хребетних зазнав змін. Початковим, осьовим скелетом була хорда — спинна струна, еластична несегментована скелетна вісь. Хорда в процесі ускладнення будови тварин витіснялась хребцями. У більшості хребетних хорда зберігається лише на ранніх стадіях розвитку.
На пізніх — вона замінюється хребетним стовпом (хребтом), утвореним хребцями. У хребцях розрізняють тіло, верхні і нижні дуги. Залишки хорди зберігаються у риб між тілами хребців.
Здатність до польоту у птахів визначає специфічну будову їх опорно-рухової системи. Скелет птахів легкий і міцний. Легкість забезпечує пневматичність кісток (порожнини кісток заповнені повітрям), міцність — їх зростання.
Із появою крил у птахів перебудувались скелет і м’язи передніх кінцівок і плечового поясу (розвинувся кіль на грудині, літальна мускулатура становить близько 25 % маси тіла). Зберігати рівновагу під час пересування по землі птахам допомагають зрослий складний криж і м’язи задніх кінцівок. Ребра, що утворені двома рухомо з’єднаними частинами, дозволяють змінювати об’єм грудної клітки. Це необхідно для того, щоб проганяти повітря через малоеластичні легені та повітряні мішки, що з’єднані з повітряними порожнинами кісток.
У ссавців хребет утворений також п’ятьма відділами. У шийному відділі стале число хребців — 7, у грудному найчастіше — 12-13. Наявна грудна клітка. Хребці крижового від ділу зрослися, утворюючи криж. Число хвостових хребців варіює.
Д. З. Опрацювати матеріал підручника п.35, виконати практичну роботу №5 ст. 219;
25.01.2023 - 26.01.2023
Тема: Практична робота №4 "Порівняння будови кровоносної системи хребетних тварин" Виділення. Його значення для організму тварин.
https://youtu.be/_3cfBTqaguY - практична робота
https://youtu.be/YLnG58MXb2Q - органи виділення
Виділення — виведення з організму кінцевих продуктів обміну речовин, надлишку води, солей, а також біологічно активних речовин, сторонніх і токсичних сполук, що утворилися в організмі або надійшли з кормом.
Значення виділення для організму:
• виведення з організму амоніаку, сечовини, сечової кислоти. У процесі життєдіяльності організму відбувається утворення і розпад білків — одних із найголовніших складових організму тварин. У результаті їх розпаду утворюються амоніак, сечовина, сечова кислота. Це отруйні для організму речовини, які підлягають виведенню. Виводяться вони переважно через видільну систему;
• підтримання сталості хімічного складу рідин тіла: порожнинної рідини і крові.
Основний принцип роботи органів виділення: виведення з організму непотрібних (бідних енергією) і шкідливих речовин та збереження потрібних.
Будова органів виділення подібна у представників різних груп тварин:
а) відкрита або закрита порожнина, стінки якої вистелені епітеліальними клітинами;
б) протоки для виведення продуктів виділення.
Процес виділення непотрібних речовин складається з трьох етапів:
I — рідина тіла фільтрується всередину порожнини органу виділення;
II — потрібні організму речовини (вода, глюкоза тощо) всмоктуються назад у кров;
III — рідина, що залишилась, виводиться назовні. Вона називається сечовиною.
У деяких безхребетних, наприклад у комах, продукти, що підлягають виділенню, не рідкі, а тверді. Це кристали сечової кислоти, які й виводяться з організму.
Органи виділення у безхребетних тварин
У кільчастих червів органи виділення — нефридії (грец. нефрос — нирка).
Органи виділення черв’яка дощового
Нефридії — це тоненькі трубочки, що відкриваються лійкоподібним розширенням у порожнину тіла в одних сегментах, а інший їх кінець виходить назовні у других сегментах. Лійка вистелена війками, які створюють течію рідини в порожнині тіла та фільтрують її. Число пар нефридіїв часто відповідає числу сегментів.
Органи виділення у ракоподібних — зелені залози, що розміщені біля основи довгих вусиків. Під ними міститься сечовий міхур, що відкривається видільною порою.
Голова рака річкового
Органи Виділення комах і павуків — мальпігієві судини (названі на честь італійського анатома XVII ст. Мальпігі, який їх відкрив). Це тонкі звивисті трубочки, один кінець яких вільно розміщений всередині тіла, а другий відкривається в кишечник на межі середньої і задньої кишки.
Органи виділення комах
Мальпігієвих судин може бути від 1-2 до 200 пар. Переваги їх у тому, що продукти обміну (сечова кислота тощо) виводяться із сечею у задню кишку. Тут відбувається всмоктування організмом води, а зневоднені продукти (кристали сечової кислоти) виводяться назовні через анальний отвір.
Крім мальпігієвих судин до видільної системи комах і павуків належить жирове тіло. Воно займає значну частину порожнини тіла. Продукти виділення, що накопичуються в спеціальних клітинах жирового тіла, нікуди не виводяться.
Органи виділення молюсків — нирки. Вони влаштовані практично так само, як і в кільчастих червів. Нирки молюсків починаються лійкою, що переходить у витягнутий канал і відкривається у мантійну порожнину. Отже, нирки у молюсків — це видозмінені нефридії.
Органи виділення у хребетних тварин
Органи виділення хребетних тварин називаються нирками. Вони побудовані по типу нефридіїв.
Нирки — парний орган виділення у хребетних.
У виділенні з організму кінцевих продуктів обміну речовин беруть участь і інші органи. Наприклад, у риб через зябра виводяться вода, солі, амоніак і сечовина. У ссавців продукти обміну речовин виводяться з потом, видихуваним повітрям, через кишечник.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
• Завдяки виведенню з організму кінцевих продуктів обміну, надлишку води, солей, сторонніх і токсичних речовин та збереження потрібних підтримується сталість внутрішнього середовища організму.
• Процес виведення з організму непотрібних речовин має таку послідовність: спочатку рідина тіла фільтрується всередину порожнини органа виділення (нефридії, нирки тощо), потім потрібні речовини всмоктуються назад у рідину тіла, а решта рідини виводиться назовні. Вона називається сечею або сечовою кислотою.
• Найпримітивніші органи виділення — нефридії. Вони характерні для кільчастих червів. Видозміненими нефридіями є зелені залози ракоподібних і нирки молюсків.
• У павуків і комах органи виділення — мальпігієві судини. Вони розміщені на межі середньої і задньої кишок і пов’язані з травною системою. Додатковий орган виділення у павуків і комах — жирове тіло.
• Головний орган виділення всіх хребетних тварин — парні нирки: тулубні або тазові.
• Еволюція видільної системи відбувалася у напрямі вдосконалення нефридіїв та переходу від них до спеціалізованих органів — нирок. Загальний принцип роботи нирок такий самий, як і нефридіїв.
Д. З. Опрацювати матеріал підручника п.33, виконати практичну роботу №4; п.34 завдання 4 на ст. 139 (письмово), відео, матеріали сайту
18.01.2023 - 19.01.2023
Тема: Дихання та газообмін у тварин. Транспорт речовин у тварин. Кров та її основні функції.
https://youtu.be/_gIKyiaTKWw - дихання та газообмін
https://youtu.be/34Za5J-p_68 - тра
Ученими було встановлено, що ссавці споживають різну кількість кисню,
наприклад землерийка при масі тіла 3,5 г споживає 7–10 мл кисню на 1 г
маси тіла за 1 год; заєць масою 1,6 кг — 0,96 мл, тюлень масою 26 кг - 30,22–0,34 мл, верблюд масою 170–330 кг — 0,03–0,04 мл.
Так само неоднаковою є й кількість дихальних рухів за хвилину: у коня вона дорівнює
8–16, у щура — 100–150, у миші — близько 200.
Із цих показників слідує, що споживання кисню залежить від розмірів
тварин: чим більшою є тварина, тим менше вона споживає кисню. Чому так
відбувається? На це питання ви дасте відповідь наприкінці уроку.
Одноклітинні організми, або найпростіші (амеба, інфузорія-туфелька), не
мають спеціальних органів дихання. Газообмін у них відбувається за рахунок
дифузії внаслідок безпосереднього проникнення газів через поверхню
клітини. У результаті процесу дихання, який відбувається в мітохондріях
клітин, концентрація кисню в цитоплазмі знижується. Тому кисень проникає
до клітини з навколишньої води, де його концентрація вища. Цей процес
називають дифузією. Концентрація ж вуглекислого газу у клітині, навпаки,
стає вищою, і він виходить назовні, у воду. Газообмін за рахунок дифузії
притаманний також і для нижчих багатоклітинних тварин, наприклад для
губок, кишковопорожнинних (гідра, медузи, корали), плоских (планарія
молочно-біла) тощо.
Дихання за допомогою зябер
Багатоклітинні організми, які живуть у воді, дихають зябрами —
тонкостінними виростами або зморшками, вкритими тонкою шкірою, яка має
проникність. Уперше справжні зябра з’являються в багатощетинкових
кільчастих червів — у вигляді тонких ниткоподібних або гребінчастих
виростів на голові або на примітивних кінцівках — параподіях. Серед
хребетних тварин зовнішні зябра трапляються лише в деяких риб, хвостатих
амфібій та пуголовків багатьох жаб і ропух. У більших за розмірами і більш
рухливих водяних тварин зябра заховані в особливій порожнині. Ця
навколозяброва порожнина, як правило, має зв’язок з навколишнім водним
середовищем і, крім того, має пристосування, які збільшують циркуляцію
свіжої води навколо зябер, що також сприяє покращенню газообміну. Такі
захищені зябра мають представники трьох великих груп високоорганізованих
водяних тварин: — молюсків, ракоподібних і риб.
Серед хребетних тварин зяброве дихання найкраще розвинуте в риб. Їхні
зябра розташовані з країв бічних отворів, що ведуть до глотки. Таких отворів,
або зябрових щілин, найчастіше буває чотири або п’ять по обидва боки від
глотки. Відкриваючи та закриваючи рот, риба набирає воду до ротової
порожнини, а потім завдяки скороченням м’язів глотки, перекачує її через
зяброві щілини назовні. Зворотному плину води через рот запобігають м’які
шкіряні зморшки, що оточують ротовий отвір. Тому вода рухається лише
крізь зябра, віддаючи у кров розчинений у ній кисень. Ефективний обмін
киснем і вуглекислим газом між кров’ю і водою забезпечується завдяки тому,
що кров тече біля поверхні зябер у напрямку, прямо протилежному плину
води, яка омиває зябра (це явище називають принципом протиплину).
Трахейне дихання
У тварин, що вийшли на суходіл, зяброве дихання в сухому повітрі, яке
містить мало вологи, виявилося неможливим і тому змінилося на інші типи
— легеневе і трахейне. Комахи та ряд інших членистоногих (наприклад,
павуки) мають високоспеціалізований тип дихальної системи — трахейну. Її
відмінність від інших систем полягає в тому, що кисень з повітря надходить
по ній безпосередньо до клітин тіла, а не переноситься за допомогою крові.
На декількох сегментах тіла (а точніше черевця) у комах є парні отвори, які
називають дихальцями,— по одному на кожному сегменті. Вони ведуть до
заповнених повітрям порожнин, від яких у глиб тіла йдуть невеликі трубочки
— трахеї. Вони багаторазово розгалужуються, їх галуження відбувається
доти, поки кінцеві трубочки, які називають трахеолами, не досягнуть
діаметра, меншого за 1 мн. Трахеї та трахеоли заповнені повітрям. Вони
проникають до всіх частин тіла комахи, особливо густо оплітаючи найбільш
активні органи і тканини. У деяких випадках трахеоли проникають навіть до
окремих клітин. Кисень і вуглекислий газ переміщуються по трахеях і
трахеолах за допомогою дифузії.
Легеневе дихання
Легені хребетних являють собою парні мішки, що відкриваються за
допомогою довгого каналу на черевній стінці глотки гортанною щілиною.
Дихальні шляхи, на відміну від самих легень, вистелені миготливим
епітелієм. Гортанна щілина веде в гортань, яка переходить у трахею.
Починаючи з рептилій, у хребетних трахея розділяється на два бронхи.
Бронхи розгалужуються на бронхіоли, на кінцях яких знаходяться легеневі
пухирці (альвеоли), у яких і відбувається газообмін.
В амфібій легеневе дихання має другорядне значення. Переважну роль
відіграє шкірне дихання і дихання через слизову ротової порожнини і глотки.
У вищих хребетних у зв’язку зі зроговінням покривів легені набувають
значення єдиного органа дихання. Особливістю дихання птахів є наявність
спеціальних повітряних мішків, розташованих між органами тіла.
Висновки:
1. У процесі еволюції у тварин виникають спеціалізовані органи
дихання — зябра, трахеї, легені, пристосовані до певних умов середовища
існування.
2. Одноклітинні (амеба, інфузорія-туфелька) та нижчі багатоклітинні
тварини (кишковопорожнинні, плоскі черви) не мають спеціальних органів
дихання. Газообмін у них відбувається за рахунок дифузії.
3. Зябра — органи дихання у водному середовищі, характерні для риб,
майже всіх пуголовків земноводних, у більшості молюсків,
багатощетинкових кільчастих червів, личинок комах, які живуть у воді,—
бабок, поденок.
4. Трахеї представлені розгалуженими трубочками, які пронизують усе
тіло і відкриваються назовні отворами, характерні для деяких членистоногих.
5. Легеневе дихання притаманне наземним хребетним тваринам.
Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал підручника, відео, матеріали сайту
Індивідуальні та творчі завдання.
Скласти порівняльну характеристику особливостей газообміну у
хребетних тварин за такими ознаками: органи дихання, особливості будови
органів дихання, розташування органів дихання та механізм дихальних рухів.
12.01.2023
Тема: Особливості обміну речовин гетеротрофних організмів. Різноманітність травних систем.
https://youtu.be/dfTpZWLPH7o - обмін речовин гетеротрофних організмів
https://youtu.be/pUeuZzXnj1Q - різноманітність травних систем
- комахи для подрібнення використовують ротовий апарат (наприклад гусінь, хрущі та колорадськи жуки гризуть листки рослин);
- гризуни для подрібнення їжі використовують різці, які у них ростуть постійно і самозаточуються;
- рослиноїдні копитні ссавці зрізують траву різцями, а перетирають її за допомогою плоских кутніх зубів;
- птахи не мають зубів, тому вони попередньо подрібнюють їжу дзьобом, але основним засобом її перетирання є м'язовий відділ шлунку з жорсткими стінками;
- павуки використовують зовнішнє травлення і тому органи подрібнення їжі їм не потрібні.
- рослиноїдні (фітофаги) — споживають зелені частини рослин, плоди, кору дерев, корені рослин і мають для цього відповідні пристосування (наприклад, гризучий ротовий апарат у зеленого коника, гострі різці у зайців і бобрів). До рослиноїдних належать різні види кліщів, комах, молюсків, риб, рептилій, ссавців (гризуни, зайцеподібні, копитні тварини).
- Хижаки полюють і мають для цього гострі зуби, міцні кігті, або ж смертельну отруту, якими убивають здобич. До хижаків належить більшість кишковопорожнинних, головоногих молюсків, багато ракоподібних, павукоподібних, риб, амфібій, рептилій. Є хижаки серед кільчастих червів, комах, черевоногих молюсків, птахів і ссавців.
- Тварини — паразити отримують усі необхідні речовини з організму хазяїна (наприклад, воші й блохи мають ротовий апарат колюче-сисного типу). Відомі різні види червів, які паразитують у тілі людини і різних тварин. Вони виснажують організм хазяїна, виділяють шкідливі для нього речовини і травмують органи, у яких перебувають. Є й такі паразити, які оселяються на тілі хазяїна, або перебувають на тілі хазяїна лише під час живлення (кліщі, комарі).
- Тварини — сапротрофи споживають мертву органіку. Рештками рослин живляться дощові черв'яки, переробляючи відмерлі частини рослин, ці тварини відіграють важливу роль у процесах ґрунтоутворення. Копрофаги — споживачі екскрементів тварин (наприклад, скарабей священний). Некрофаги — споживачі трупів тварин (наприклад, жуки -гробарики).
- Тварини — фільтратори, які живуть у водоймах, відокремлюють їжу з потоку води (наприклад, ланцетник, двостулкові молюски).
- Серед тварин є багато всеїдних, які живляться різноманітною їжею.
Немає коментарів:
Дописати коментар