Білогія 8 клас

https://meet.google.com/yyy-szea-agg - посилання на онлайн-урок (за розкладом)

 25.04.2022 - 28.04.22

Тема: Контроль навчальних досягнень з теми "Регуляція функцій організму людини"

Повторити п. 53-58; виконати завдання на ст.267

https://meet.google.com/yyy-szea-agg - посилання на онлайн-урок (за розкладом)

 18.04.2022 - 21.04.22

Тема: Імунна система. Імунітет специфічний і неспецифічний. Імунізація.

Механізми імунних реакцій організму людини. Алергія. СНІД та його профілактика.

Імунна система є однією з регуляторних систем нашого організму. Вона сформувалася в процесі еволюції людини для забезпечення захисту її організму від зовнішньої і внутрішньої біологічної агресії - інфекцій та пухлин.

Імунна система також відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Імунітет - здатність організму протидіяти збудникам інфекційних та інвазійних (які спричиняються тваринами) захворювань, а також впливу речовин, які мають антигенні властивості.

Антигени - це чужорідні для організму хімічні речовини, сполуки, що входять до складу вірусів, бактерій, паразитичних еукаріотів тощо, здатні спричинити захисну реакцію.

Що собою становить імунна система?

Імунна система - це система органів і тканин, які захищають організм від чужорідних для нього організмів і сполук (мал. 204). Її складові впізнають і знищують не тільки антигени, а й пухлинні клітини, змінені молекули, створені самим організмом.

Виділяють центральну та периферичну частини імунної системи (мал. 205). До центральних частин імунної системи належать червоний кістковий мозок і тимус (вилочкова залоза). Як ви пригадуєте, червоний кістковий мозок є найважливішим кровотворним органом, а в тимусі дозрівають певні типи лейкоцитів.

Периферичними частинами імунної системи є селезінка, апендикс, мигдалики та лімфатичні вузли. Так, у селезінці утворюються певні типи лейкоцитів. Вона діє як фільтр проти паразитичних бактерій, чужорідних час тинок, а також продукує антитіла. В апендиксі містяться скупчення лімфоїдної тканини. До її складу входять клітини, що беруть участь у здійсненні захисних реакцій організму. Лімфатичні вузли є складовою лімфатичної системи.

 Імунна система людини

Лімфатична система разом з кровоносною належить до транспортних систем організму. Через неї з тканин у вени повертається вода з розчиненими в ній речовинами та частина лейкоцитів. Лімфа тече лише в одному напрямку - від тканин до серця.

До складу лімфатичної системи входять лімфатичні капіляри, лімфатичні судини, лімфатичні вузли та лімфатичні органи (мал. 206). Вони тісно взаємопов’язані між собою і забезпечують утворення лімфи та її рух. Лімфатичні капіляри за будовою нагадують кровоносні, але мають дещо більший діаметр. Стінки лімфатичних капілярів складаються з одного шару ендотеліальних клітин, які, нещільно прилягаючи одна до одної, утворюють пори. Це дає можливість міжклітинній рідині з молекулами великих розмірів (білків, ліпідів тощо) легко проникати всередину лімфатичних капілярів. Лімфатичні капіляри на одному кінці замкнені, другим відкриваються в лімфатичні судини.

Лімфатичні судини, так само як вени кровоносної системи, мають клапани, які перешкоджають зворотному руху лімфи. По ходу великих лімфатичних судин розташовані лімфатичні вузли. Вони виконують роль біологічних фільтрів, оскільки містять здатні до фагоцитозу клітини, що затримують і знешкоджують бактерії, інші чужорідні тіла та отруйні речовини білкової природи, які виробляють живі організми, - токсини.

Під час інфекційних захворювань лімфатичні вузли можуть збільшуватися в розмірах, стають болісними.

Які є види імунітету? В імунній системі існує багато способів виявлення та знешкодження антигенів. Ці процеси називають імунною відповіддю.

За походженням імунітет можна умовно поділити на вроджений і набутий (мал. 207).

Вроджений (неспецифічний) імунітет успадковується від батьків і не залежить від того, контактувала раніше людина зі збудником хвороби чи ні (саме тому його називають неспецифічним). Наприклад, в організмі людини не може паразитувати свиняча аскарида, а в організмі свині - людська.

Вроджений імунітет забезпечують такі механізми:

цілісність зовнішніх покривів тіла, слизових оболонок дихальних шляхів, травного тракту, стінок кровоносних судин, що запобігає проникненню в організм і розвитку патогенних організмів;

велика кількість біологічно активних речовин (фермент слини лізоцим, захисні білки крові тощо);

певні типи лейкоцитів, здатні до фагоцитозу.

Мал.  Лімфатична система

Мал Види імунітету людини

Набутий (специфічний) імунітет, на відміну від вродженого, формується впродовж життя людини. Він може виникати після перенесення захворювання (активний природний) чи після щеплення (активний штучний). Набутий природний пасивний імунітет формується завдяки передачі антитіл від матері до дитини через плаценту. Набутий штучний пасивний імунітет розвивається після введення в організм готових антитіл у вигляді лікувальної сироватки.

Набутий імунітет формується на конкретний антиген. За повторного зараження організм здатний реагувати тільки на нього. Набутий імунітет забезпечують певні групи лейкоцитів (Т-лімфоцити) і антитіла. Деякі з лімфоцитів (їх називають клітинами пам’яті), зустрівшись з хвороботворними мікроорганізмами, «запам’ятовують» їхню будову і передають інформацію про цей тип антитіл наступним поколінням Т-лімфоцитів. Вони захищають організм лише від тих мікроорганізмів, які «запам’ятали». Отже, набутий імунітет включає три етапи: розпізнавання чужорідного (антигенного) об’єкта, інтенсивний поділ клітин, які забезпечують захисні реакції, та імунну відповідь.

За механізмом реалізації захисту імунітет поділяють на клітинний і гуморальний. Клітинний імунітет зумовлений здатністю різних видів лейкоцитів до фагоцитозу збудників і руйнування заражених клітин. Фагоцитарну теорію імунітету розробив видатний український учений І.І. Мечников (див. мал. 76). Гуморальний імунітет забезпечують особливі білки, які містяться у плазмі крові, лімфі, тканинній рідині, різноманітних секретах, лікувальній сироватці.

Автором гуморальної теорії імунітету є німецький учений П. Ерліх (мал. 208). 1908 р. І.І. Мечнікову та П. Ерліху за їхні відкриття було присуджено Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини.

Мал.П. Ерліх (1854-1915)

Ключові терміни і поняття: імунна система, вроджений (неспецифічний) імунітет, набутий (специфічний) імунітет, природний та штучний імунітет.

УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ

• Одним із чинників збереження біологічної індивідуальності організму є імунна система. Вона захищає організм від негативних впливів зовнішнього і внутрішнього середовища. Імунітет може бути вродженим (неспецифічним) та набутим (специфічним).

Чим характеризується клітинний імунітет? Клітинний імунітет забезпечують певні групи лейкоцитів. Як ви пригадуєте, лейкоцити - безбарвні клітини крові, що мають ядро та здатні до амебоїдного руху. За рахунок такого руху певні види лейкоцитів можуть проникати крізь стінку кровоносних судин. Вони рухаються в напрямку до бактерій, їхніх токсинів, уламків клітин власного організму. Завдяки утворенню несправжніх ніжок лейкоцити здатні до фагоцитозу .

Мал. Механізм знешкодження лейкоцитом бактерії за допомогою фагоцитозу. Завдання. Користуючись малюнком, поясніть значення фагоцитозу для життєдіяльності організму

Лейкоцити різноманітні за особливостями будови клітин і властивостями. Більшість з них містить у цитоплазмі багато гранул із біологічно активними речовинами. Їх називають гранулоцитами. Лейкоцити, позбавлені таких гранул, належать до агранулоцитів.

Гранулоцити поділяють на нейтрофіли, еозинофіли та базофіли. Основні функції нейтрофілів: здійснення фагоцитозу та внутрішньоклітинне перетравлення сторонніх для організму об’єктів (наприклад, хвороботворних бактерій), а також знешкодження антигенів на відстані. Тим самим вони забезпечують неспецифічний імунітет.

Еозинофіли забезпечують імунітет у разі зараження організму паразитичними червами (гельмінтами); запобігають проникненню антигену всередину судин, зв’язуючи їх у тканинах; послаблюють розвиток алергічних реакцій.

Базофіли здатні до фагоцитозу і беруть участь в алергічних реакціях.

До агранулоцитів належать моноцити і лімфоцити. Моноцити - найбільші клітини крові. Один моноцит здатний захопити і перетравити кілька десятків бактерій. Основні функції моноцитів: синтез лізоциму, захисних білків інтерферонів; здійснення фагоцитозу; знешкодження пухлинних клітин; участь у механізмах специфічного імунітету.

Лімфоцити, на відміну від інших груп лейкоцитів, потребують ще дозрівання і спеціалізації в лімфоїдних органах (наприклад, Т-лімфоцити - у вилочковій залозі). Лише після цього вони стають здатними виконувати свою головну функцію - забезпечення і підтримання специфічного імунітету.

Під час першої зустрічі в крові чи міжклітинній рідині з антигеном (наприклад, бактерією) Т-лімфоцит упізнає його структуру. Потім він починає інтенсивно ділитися. При цьому частина новоутворених клітин стає так званими клітинами-вбивцями, а частина - клітинами імунної пам’яті. «Клітини-вбивці», виділяючи специфічний білок, руйнують мембрани бактеріальних клітин, тим самим знищуючи мікроорганізми. У разі повторного зараження організму цим видом бактерій захисна відповідь відбувається швидше, оскільки в крові вже є готові Т-лімфоцити імунної пам’яті.

Які механізми гуморального імунітету? Гуморальний імунітет забезпечується різними біологічно активними речовинами, зокрема антитілами та інтерферонами. Антитіла продукують В-лімфоцити. У людини ці клітини дозрівають у мигдаликах (органи в ротоглотці, сформовані лімфоїдною тканиною), апендиксі, лімфатичних вузлах. Після впізнавання антигену В-лімфоцити діляться на клітини імунної пам’яті та плазмені клітини, які переміщуються в лімфатичні вузли і починають продукувати антитіла. Спочатку ці антитіла пов’язані з мембранами В-лімфоцитів, згодом, відриваючись від мембрани, вони специфічно з’єднуються з антигеном. Так утворюється комплекс антиген-антитіло (мал. 210). Компоненти неспецифічного імунітету активно реагують на комплекс антиген-антитіло і

знешкоджують антиген.

Захисні білки інтерферони запобігають розмноженню вірусів, мають протипухлинну та антибактеріальну дію. На відміну від антитіл, їм не властива вузька специфічність щодо антигенів.

Потужною антибактеріальною активністю характеризується лізоцим - фермент, який міститься в слині, сльозах.

Мал. Реакція антиген-антитіло

Здоров’я людини. Одним з основних показників стану захисних систем організму є кількісна характеристика лейкоцитів. їхня кількість може змінюватись у досить широких межах: зменшуватись до 1,5-2 тис./мкл (лейкопенія) або зростати до 1520 тис./мкл (лейкоцитоз). Важливим є також співвідношення різних типів лейкоцитів, так звана лейкоцитарна формула. Зміщення співвідношення різних типів лейкоцитів у бік збільшення числа нейтрофілів свідчить про наявність в організмі гострого запального процесу, лімфоцитів - хронічного.

Що таке щеплення та вакцинація? Ми вже згадували, що в деяких випадках імунітет можна створити штучно - за допомогою імунізації — застосування профілактичного щеплення чи сироваток. Для щеплення застосовують вакцини. Ці препарати складаються з послаблених чи вбитих збудників хвороб, продуктів їхньої життєдіяльності, окремих антигенів. Прикладом таких вакцин є протидифтерійна, протитуберкульозна, протиполіомієлітна тощо. У відповідь на їх введення в організмі утворюються власні антитіла і клітини імунної пам’яті, як і після перенесених захворювань. Тому людина стає несприйнятливою до певного захворювання. Як ви пригадуєте, такий штучний імунітет називають активним.

Луї Пастер  - відомий французький учений, засновник сучасної медичної мікробіології та імунології, розробив метод запобіжних щеплень проти багатьох інфекційних захворювань, зокрема проти сибірки, бешихи свиней, сказу.

Для утворення пасивного штучного імунітету в організм людини вводять спеціальні сироватки, що містять готові антитіла проти відповідного збудника. Їх отримують з крові тварин, які перехворіли на певне захворювання. Власні антитіла при цьому в організмі не утворюються.

Введення сироваток хворому зупиняє розвиток хвороби і сприяє швидшому одужанню. На жаль, пасивний штучний імунітет зберігається лише декілька місяців.

Мал.  Луї Пастер

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Щеплення здійснюють з метою запобігання захворюванням, а сироватки вводять для лікування певних захворювань. Введення вакцини під час хвороби може тільки ускладнити її перебіг.

Що таке алергічні реакції? Зазвичай імунна відповідь на потрапляння в організм антигену є корисною. Проте інколи така імунна реакція може бути надмірною чи неадекватною. У такому разі розвивається алергічна реакція - підвищена чутливість організму до будь-якої речовини (переважно білкової природи) - алергену.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Алергія - стан підвищення чутливості організму у відповідь на дію алергенів. Алергени - речовини, які спричинюють алергічні реакції в організмі.

Зазвичай речовини, які можуть бути алергенами, не становлять жодної небезпеки для організму. До таких речовин належать: пилок рослин, шерсть тварин, харчові продукти, лікарські засоби тощо. Алергічна реакція розвивається за повторного потрапляння алергену. Симптоми алергічної реакції - почервоніння, набряки, свербіж шкіри, сильне стискання дихальних шляхів.

Алергени поділяють на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх алергенів належать деякі харчові продукти (яйця, шоколад, цитрусові), різні хімічні органічні речовини, запахи (квітів, парфумів), лікарські препарати.Такі самі реакції можуть виникнути під час дії отруйних речовин, укусів бджіл, джмелів, інших комах. Внутрішні алергени - власні тканини організму, переважно зі зміненими природними властивостями. Наприклад, у разі опіків чи обморожень організм сприймає змертвілі тканини як чужорідні й утворює до них антитіла

Найважчим проявом алергічних реакцій є анафілактичний шок. Він може виникнути внаслідок укусів комах, алергії на харчові продукти та лікарські препарати тощо. Такий тип алергічної реакції відбувається бурхливо. Її симптомами є сверблячі висипання на шкірі, набряк горла, зниження артеріального тиску.

Здоров’я людини. Кожна людина повинна знати, на що в неї виникає алергія, й уникати контактів з алергеном. У разі виникнення алергічної реакції потрібно вміти надати першу допомогу.

Мал. Алергени, що можуть спричинити алергію: 1 - деякі харчові продукти рослинного походження (шоколад, цитрусові, полуниця, горіхи); 2 - пилок деяких рослин; 3 - деякі ліки. Завдання. Доповніть цей перелік речовинами, які можуть призвести до алергії

Мал.Основні шляхи передачі ВІЛ-інфекції. Завдання. Користуючись схемою, назвіть основні шляхи передачі ВІЛ-інфекції

Більшість інфекційних хвороб, з якими до останнього часу стикалося людство, виникло досить давно. До одних з них у людини утворився природний імунітет. З деякими люди навчилися боротися, створюючи штучний імунітет. Проте наприкінці XX ст. виявлено віруси, дія яких спрямована проти самої імунної системи. Цю надзвичайно небезпечну хворобу назвали «синдром набутого імунодефіциту».

Що таке СНІД? СНІД - синдром набутого імунодефіциту - захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Пригадайте, користуючись схемою, основні шляхи передачі ВІЛ- інфекції .

Надзвичайно небезпечним є те, що людина - носій вірусу - може захворіти через багато років, за цей час інфікуючи інших людей. Спілкування з ВІЛ-інфікованими людьми на побутовому рівні є безпечним для оточуючих. Переслідування ВІЛ-позитивних - це порушення прав людини.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: опрацювати п 56-57

https://meet.google.com/yyy-szea-agg - посилання на онлайн-урок (за розкладом)

 11.04.2022 - 14.04.22

Тема: Поняття про гомеостаз і нервову регуляцію функцій організму людини.

Ендокринна система людини. Ендокринні залози.Профілактика захворювань ендокринної системи.

https://www.youtube.com/watch?v=JArizcQMtoc- перегляньте відео

За́лози вну́трішньої секре́ції або ендокри́нні залози (лат. glandulae endocrinae) — залози, які не мають вивідних проток і секретують свою «продукцію» — гормони, безпосередньо в кров. Саме через це їх називають залозами внутрішньої секреції (ендокринні залози). У людини до ендокринних залоз відносять: епіфіз, гіпофіз, щитоподібну, загруднинну (тимус), паращитоподібні, наднирники, острівці Лангерганса підшлункової залози та ендокринну частину статевих залоз. У зв'язку з цим підшлункову залозу та статеві залози відносять до змішаних залоз за типом секреції.

Ендокринні залози не мають вивідних протоків, секрет виділяється в кров, а з неї надходить у міжклітинну рідину. Основна тканина — залозистий епітелій. Залози добре кровопостачаються та інервуються.

Ендокринні залози функціюють не ізольовано, а системно. Більшість гормональних процесів регулюється гіпофізом, який виділяє тропні гормони, що регулюють діяльність інших залоз. У свою чергу, секреторну діяльність гіпофіза регулює гіпоталамус, нейрони якого продукують нейроендокринні трансмітери, що стимулюють або пригнічують роботу гіпофіза. Ці два органи утворюють єдину гіпоталамо-гіпофізарну систему, в якій перший виконує регулюючу роль, а інший — ефекторну.

Наука, що вивчає залози внутрішньої секреції — ендокринологія.

Епіфіз

Докладніше: Шишкоподібне тіло

Епіфіз (corpus pineale; шишкоподібне тіло; пінеальна залоза) — конусоподібний виріст проміжного мозку (епіталамус), верхній мозковий придаток (8 х 4-6 мм) — сплюснутий у краніально-каудальному напрямку, розташовується у поздовжній борозні (між горбками) даху середнього мозку і сполучений з проміжним мозком через спайку повідків надгорбкової ділянки. У людини епіфіз важить 100-200 мг.

Епіфіз синтезує гормон мелатонін, секреція якого залежить від подразнення фоторецепторів сітківки ока світлом. У темноті мелатоніну синтезується більше: світло гальмує його секрецію. Мелатонін впливає й на пігменти клітин шкіри (шкіра при цьому світлішає). Учені припускають, що епіфіз виконує роль внутрішнього годинника, що узгоджує зміни стану організму з циклічними змінами світлої і темної частини доби.

Іннервація: симпатичною нервовою системою. Отримує колатералі від зорового тракту.

Гіпофіз

Докладніше: Гіпофіз

Гіпофіз — залоза внутрішньої секреції, розташована в основі головного мозку. Маса залози — 0,5 г. Складається з трьох часток: передньої, середньої та задньої, кожна з яких виробляє власні гормони.

Передня частка гіпофіза здатна посилювати або послаблювати синтез гормонів, які діють на інші залози. Ця частка гіпофіза виробляє гормони, які мобілізують захисні сили організму, стимулюють функцію статевих залоз, регулюють ріст людини (гормон росту) та інші.

Середня частка гіпофіза виробляє меланостимулюючий гормон, який сприяє синтезу меланіну і зумовлює забарвлення шкіри. У разі недостатньої кількості меланостимулюючого гормону виникає захворювання "вітиліго" (лат. vitiligo — недолік).

Задня частка гіпофіза, або нейрогіпофіз, виконує функцію «депо» гормонів, які синтезуються в гіпоталамусі: вазопресин, або антидіуретичний гормон, і окситоцин. Вазопресин підвищує артеріальний кров'яний тиск, зменшує діурез (виведення сечі), звідси й друга його назва антидіуретичний. Окситоцин вибірково діє на непосмуговані м'язи матки, а також стимулює лактацію — вироблення молока молочними залозами.

У разі порушення функції гіпофіза розвиваються різноманітні захворювання. Наприклад, за надлишку гормону росту в молодому віці розвивається гігантизм, людина стає велетнем, а за його нестачі — карликовість. У дорослому віці надмірне виділення гормону росту спричинює непомірне розростання окремих частин тіла (ніс, вуха, кінцівки) — акромегалію.

Функції гіпофіза: контролює вироблення гормонів щитоподібною залозою; стимулює функцію надниркових залоз; контролює функцію чоловічих і жіночих статевих залоз, а саме виділення статевих гормонів; регулює дію плаценти як тимчасової залози; початок пологів, а також ріст організму і водний баланс.

Щитоподібна залоза

Докладніше: Щитоподібна залоза

Щитоподібна залоза розташована на передній частині шиї, прикріплюється до трахеї і гортані щільною волокнистою тканиною і прилягає до щитоподібного хряща (звідси її назва). Це непарна та найбільша з ендокринних залоз (маса близько 15-30 г).

Фолікулярні клітини щитоподібної залози синтезують йодовмісні гормони тироксин і трийодтиронін, а С-клітини — кальцитонін. Тироксин і трийодтиронін стимулюють розвиток органів і тканин, особливо кісткової та нервової, крім того, вони беруть участь у регуляції обміну речовин. Кальцитонін регулює вміст кальцію, сприяє його збереженню в кістках та є антагоністом паратгормону. Порушення функції щитоподібної залози призводить до захворювань: кретинізму (якщо була нестача тироксину під час внутрішньоутробного розвитку), вторинного гіпотиреозу при нестачі тироксину, базедової хвороби при гіперсекреції йодовмісних горомонів.

За нестачі утворення гормонів щитоподібної залози, що регулюють обмін речовин, у новонароджених може розвинутися кретинізм (відставання у розумовому розвитку), а у дорослих людей — гіпотиреоз, тяжкий ступінь якого класифікується як мікседема (від грец. мікса — слиз і одема — пухлина, набряк та супроводжується набряком шкіри і підшкірної клітковини, випаданням волосся, в'ялістю, сонливістю).

За гіперфункції щитоподібної залози (надлишково секреції тироксину) — розвивається гіпертиреоїдизм. Уперше її описав у 1840 р. німецький лікар Карл Базедов. При цьому підвищується інтенсивність обміну речовин, зростає збудливість нервової системи, спостерігається тремтіння кінцівок, схуднення.

До складу гормонів (тироксин, трийодтиронін) щитоподібної залози входить йод. За нестачі йоду у воді та їжі кількість гормонів щитоподібної залози в крові знижується. Для підтримання необхідної кількості гормонів залози в крові посилюється секреція одного з гормонів гіпофіза, що зумовлює збільшення клітин щитоподібної залози і відповідно — її розмірів. Цю хворобу називають ендемічним зобом. Щоб запобігти цьому захворюванню, вживають профілактичних заходів, основним з яких є йодування кухонної солі. Йод входить до складу окремих продуктів харчування: бура водорість ламінарія (морська капуста), морська риба, волоські горіхи, хурма тощо.

Від гормонів щитоподібної залози залежні; правильний ріст і розвиток тканин, зокрема кісткової, обмін речовин, функціонування нервової системи.

Паращитоподібні залози

Докладніше: Паращитоподібна залоза

Паращитоподібні залози попарно розташовані на задній поверхні щитоподібної залози парно на кожному з полюсів. Паращитоподібні залози виробляють паратгормон, що є антагоністом кальцитоніну. Якщо кальцитонін щитоподібної залози знижує рівень кальцію у плазмі крові, то паратгормон підвищує його.

Тимус

Докладніше: Тимус

Вилочкова залоза (тимус) розташована позаду тіла груднини в верхній третині. Вона складається із залозистих клітин і клітин ретикулярної тканини, властивої органам кровотворення. Вилочкова залоза розвивається до періоду статевого дозрівання, після — то відбувається її зворотний розвиток, у результаті якого епітеліальна тканина залози атрофується і змінюється скупченням жирової тканини. Вилочкова залоза відіграє основну роль у розвитку клітинного імунітету. Вона впливає на дозрівання клітин крові Т-лімфоцитів.

Надниркові залози

Докладніше: Наднирник

Надниркові залози — це парні залози, що складаються з двох шарів: зовнішнього (кіркового) та внутрішнього (мозкового). Кірковий шар виробляє гормони, які регулюють водно-сольовий обмін, впливають на обмін натрію, калію, а також білків, жирів і вуглеводів.

Мозковий шар виділяє гормони адреналін і норадреналін, які забезпечують термінову мобілізацію всіх ресурсів організму, активізацію функцій органів та їхніх систем, спрямовану на підвищення м'язової працездатності й виживання організму в стресових ситуаціях. Норадреналін має ознаки гормону і медіатору, оскільки здатен передавати збудження в синапсах. Отже, гормони надниркових залоз відіграють важливу роль у захисних і пристосувальних реакціях організму.

В ендокринній регуляції функцій внутрішніх органів беруть участь також деякі відділи нервової системи, зокрема гіпоталамус. Разом з гіпофізом він утворює гіпоталамо-гіпофізарну систему, що є типовим прикладом нервово-гуморальної регуляції функцій організму.

Залози змішаної секреції

До залоз змішаної секреції належать підшлункова залоза і статеві залози.

Підшлункова залоза виробляє як травний сік (зовнішня секреція), так і гормони (внутрішня секреція). Гормони - інсулін і глюкагон - виробляють особливі клітини, розташовані в підшлунковій залозі у вигляді острівців. Інсулін регулює білковий, жировий і, найголовніше, вуглеводний обмін в організмі, стимулюючи споживання клітинами глюкози в крові та синтез глікогену в печінці і м'язах. Нестача інсуліну призводить до цукрового діабету, який характеризується підвищенням рівня глюкози в крові й тканинах організму. Настає тяжке схуднення, отруєння продуктами неповного розщеплення глікогену і збільшення концентрації глюкози в крові.

У статевих залозах, чоловічих і жіночих, крім розвитку статевих клітин (зовнішня секреція), виробляються гормони (внутрішня секреція), що впливають на розвиток і функцію статевої системи людини.

У чоловічих статевих залозах - сім'яниках - секретуються чоловічі статеві гормони - андрогени. Найактивнішим серед них є тестостерон, який стимулює ріст, розвиток і функцію нормального чоловічого організму.

У жіночих статевих залозах - яєчниках - синтезуються і виділяються в кров жіночі статеві гормони - естрогени. Вони стимулюють розвиток жіночих статевих органів, вторинних ознак, регулюють жіночий статевий цикл.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: опрацювати п 54-55

https://meet.google.com/yyy-szea-agg - посилання на онлайн-урок (за розкладом)

 07.04.2022 

Тема: Поняття про гомеостаз і нервову регуляцію функцій організму людини

Які механізми регуляції життєвих функцій організму людини? Важливою умовою нормального функціонування організму людини є дотримання гомеостазу - відносної сталості внутрішнього середовища, як-от: хімічного складу крові, певної температури тіла, величини артеріального тиску тощо. Гомеостаз організму людини підтримується взаємодією трьох регуляторних систем: нервової, ендокринної та імунної. Вони забезпечують функціонування складного багатоклітинного організму як єдиної цілісної біологічної системи й зумовлюють його реакції на зміни умов зовнішнього та внутрішнього середовища. Зокрема, за потреби посилюється або послаблюється діяльність органів та їхніх систем, узгоджується їхня дія, здійснюється їхнє тимчасове об’єднання для виконання певної функції.

Які загальні принципи нервової регуляції? Підсумуємо ваші знання щодо нервової регуляції організму людини. Нервова регуляція має рефлекторний характер. Вона забезпечує швидкі реакції на дію різноманітних подразників зовнішнього та внутрішнього середовища.

Механізм нервової регуляції полягає в тому, що спеціальні рецептори сприймають різні впливи (подразнення) зовнішнього і внутрішнього середовища. Нервові імпульси, які мають електричну природу, передаються від рецепторів до певних центрів центральної нервової системи. Від них нервові імпульси надходять до робочих органів, унаслідок чого діяльність відповідних тканин та органів посилюється або гальмується. Таким чином, завдяки нервовій системі організм людини здатний швидко сприймати подразники довкілля, а також зміни у власному внутрішньому середовищі і так само швидко на них реагувати.

АКТИВІЗУЙТЕ СВОЇ ЗНАННЯ

Пригадайте: довгі відростки нейронів (їх ще називають нервовими волокнами), зібрані разом, утворюють нерв. Переважна більшість нервових волокон оточена оболонкою із жироподібної речовини, що виконує функцію ізолятора. Завдяки таким оболонкам нервові імпульси проходять нервами, ніби по кабелю, у певному напрямку. Ви пам’ятаєте, що нерви, які передають нервове збудження від центральної нервової системи до певних органів, називають руховими (відцентровими), а ті, які проводять збудження від рецепторів до центральної нервової системи, - чутливими (доцентровими). Більшість нервів має у своєму складі як доцентрові, так і відцентрові волокна, тому їх називають змішаними. Нейрони, які беруть участь у здійсненні певного рефлексу, зібрані у нервові центри. Сукупність структур нервової системи, що беруть участь у здійсненні певного рефлексу, називають рефлекторною дугою.

Рефлекторні дуги більшості рефлексів проходять через центральну нервову систему. Центри простіших рефлексів розташовані переважно у спинному мозку (наприклад, колінний, сечовиділення), складніших - у головному. Головний мозок контролює поведінку людини й забезпечує прояви вищої нервової діяльності, зокрема психічну.

Як ви пам’ятаєте, функціонально нервову систему поділяють на соматичну та вегетативну. Соматична нервова система керує рухами скелетних м’язів, сприймає та проводить сигнали від органів чуття, забезпечуючи зв’язок організму із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Вегетативна нервова система регулює роботу внутрішніх органів (шлунка, печінки, нирок, серця, судин тощо), обмін речовин, стан нервової системи в цілому. Її діяльність не перебуває під контролем свідомості людини, звідси й друга назва - автономна. До більшості органів підходять два вегетативні нерви - симпатичний і парасимпатичний. Сигнали, які надходять по кожному з них від центральної нервової системи, зумовлюють протилежну дію: один підсилює, інший - послаблює активність органа.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Характерними рисами нервової регуляції є:

• рефлекторний характер роботи;

• значна швидкість дії;

• відносно нетривалий час дії;

• спрямованість дії: від певного нервового центру нервовий імпульс прямує до відповідного робочого органа.

Важливу роль у забезпеченні функціонування нервової системи відіграють синапси.

Що таке синапси? Синапс - це з’єднання між двома нейронами або між нейроном і м’язовою клітиною, через яке передаються нервові імпульси. Синапс має передсинаптичну і післясинаптичну частини, мембрани яких зазвичай розділено синаптичною щілиною (мал. 194). Передсинаптична частина - це кінцеві бляшки відгалужень аксона однієї нервової клітини, а післясинаптична - ділянки іншого нейрона або м’язової клітини, на які передається збудження.

Будова синапсу: 1 - аксон; 2 - синаптична щілина; 3 - мембрана аксона (передсинаптична); 4 - пухирці з нейромедіатором; 5 - мембрана рухового нейрона (післясинаптична)

У передсинаптичній частині синапсу містяться міхурці зі специфічною речовиною, що виконує роль посередника, - нейромедіатором. Нейромедіатори - це біологічно активні речовини, за допомогою яких нервовий імпульс (який має електричну природу) передається з передсинаптичної мембрани на післясинаптичну мембрану через синаптичну щілину. До нейромедіаторів належать такі сполуки, як адреналін, норадреналін, гістамін, ацетилхолін та інші (про них ви дізнаєтеся згодом).

Коли нервові імпульси доходять до синапсу, пухирці з нейромедіатором руйнуються. Він потрапляє в синаптичну щілину, впливаючи на післясинаптичну мембрану клітини, що приймає інформацію. Збудження через синаптичну щілину передається дуже швидко.

Є синапси, які забезпечують прискорення передачі нервових імпульсів, а є гальмівні, що перешкоджають поширенню збудження по мережі нейронів, запобігаючи розладам у роботі нервової системи.

Високорозвинена нервова система людини забезпечує її діяльність не тільки як біологічної істоти, але і як члена суспільства, бо слугує основою формування мови та суто людських форм мислення, пам’яті, навчання, почуттів.

Ключові терміни і поняття: нервова решуляція, синапс, нейромедіатори.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: опрацювати п 53

 04.04.2022 

Тема: Контроль навчальних досягнень учнів з теми "Вища нервова діяльність"

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ - сукупність нервових процесів, що відбуваються у вищих відділах ЦНС, мають індивідульний характер та забезпечують перебіг поведінкових реакцій людини.

ОСОБИСТІСТЬ - це цілісна людська індивідуальність у єднанні її природних і соціальних якостей Загальна характеристика особистості:

- народившись як індивід, людина завдяки спілкуванню поступово засвоює соціальний досвід людства, приєднується до суспільства та розвивається як особистість;

- відмінності психофізіологічних процесів визначаються особливостями будови та функцій великого мозку, розмірами нервових центрів кори, кількістю нейронів, особливостями будови та функцій аналізаторів тощо;

- у формуванні особистості важливе значення має самовиховання як свідома діяльність людини, пов'язана із здатністю до самоаналізу й самооцінки, з умінням контролювати свою поведінку й діяльність.

Структура особистості:

1) підструктура спрямованості (ставлення до людей, до самого себе, до праці та моральні якості людини);

2) підструктура соціального досвіду (знання, уміння, навички, набуті через навчання та виховання);

3) підструктура відображення (індивідуальні особливості відчуттів, сприйняття, уявлення та мислення);

4) біологічно зумовлена підструктура (індивідуальні особливості, що визначаються типом ВНД, домінантністю півкуль і типом темпераменту, а також статеві та вікові особливості).

Біологічною основою розвитку особистості є спадковість, становлення якої залежить від умов середовища.

Соціальною основою розвитку особистості є праця, суспільний спосіб життя, мова та мислення. Особистість формується тільки з виникненням свідомості.

Самоконтроль знань

Тест-оцінювання 9. ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

І. Завдання на вибір правильної відповіді (1 бал)

1. Сервірування обіднього стола спричиняє вироблення організмом людини апетитного шлункового соку. Назвіть рефлекс.

А умовний вегетативний харчовий

Б безумовний вегетативний харчовий

В умовний соматоруховий харчовий

Г безумовний соматоруховий харчовий

2. Який із процесів відображення дає змогу вам після відвідування ботанічного саду відтворити вигляд гарної квітки, яку ви вперше побачили, понюхали й уважно розглянули?

А відчуття

Б сприйняття

В уявлення

Г мислення

3. Укажіть вид научіння, що використовується для формування умінь їзди на велосипеді:

А звикання

Б закарбування

В осяяння

Г научіння шляхом спроб і помилок

4. Д. Менделєєв під час сну винайшов принцип побудови Періодичної системи хімічних елементів. Назвіть фазу сну, у якій це відбулося:

А засинання

Б поверховий сон

В глибокий сон

Г парадоксальний сон

II. Завдання на зіставлення (2 бали за кожне):

5. Приведіть у відповідність види пам'яті з її сутністю:

1 Образна

2 Моторна

3 Словесно-логічна

4 Емоційна

А Пам'ять рухів

Б Пам'ять на пережиті почуття

В Пам'ять на раніше сприйняті предмети і явища

Г Пам'ять думок

6. Приведіть у відповідність етапи відображення з їхніми визначеннями:

1 Відчуття

2 Сприйняття

3 Уявлення

4 Мислення

А Відображення навколишнього у взаємозв'язках

Б Відображення предметів поза їх упливом на органи

В Відображення окремих властивостей предметів

Г Відображення предмета в цілому

7. Приведіть у відповідність розумові операції з їхніми визначеннями:

1 Аналіз

2 Синтез

3 Порівняння

4 Абстрагування

А Зіставлення явищ для встановлення їх подібності та відмінності

Б Поділ об'єктів і явищ на складові, виокремлення в них елементів

В Об'єднання ознак, елементів або частин об'єкта в єдине ціле

Г Виділення головних і відокремлення другорядних ознак

8. Приведіть у відповідність ознаки ВНД та тип темпераменту:

1 Сильний, інертний, урівноважений

2 Сильний, рухливий, неврівноважений

3 Сильний, рухливий, урівноважений

4 Слабкий, неврівноважений

А Сангвінічний

Б Холеричний

В Флегматичний

Г Меланхолічний

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: виконати тест, відповіді надіслати

  07.02.2022 -10.02.2022

Тема: Профілактика захворювань нервової системи. Узагальнення знань з теми "Нервова система"

Захворювання нервової системи вельми різноманітні. За причинами виникнення їх поділяють на дві великі групи: неінфекційні та інфекційні.

Причинами неінфекційних захворювань нервової системи можуть бути порушення обміну речовин, спадкові чинники, травми, вплив токсичних речовин та інших шкідливих зовнішніх факторів (див. таблицю).

Дуже негативно на нервову систему впливають паління, уживання алкоголю та наркотиків.

Профілактика неінфекційних захворювань нервової системи спрямована на попередження їхнього виникнення.

Це насамперед здоровий спосіб життя: раціональне харчування, фізична активність, дотримання режиму праці й відпочинку тощо.

Також украй важливим є стан психічного здоров’я людини, емоційна стабільність та взаємодія її з навколишніми. Слід уникати стресових ситуацій та тривалого психологічного навантаження.

Дотримання правил безпеки дозволяє знизити ризик черепно-мозкових травм, а турбота про інші системи організму запобігає опосередкованому ушкодженню нервової системи (наприклад, у результаті розладу роботи ендокринної чи імунної систем).

Інфекційні захворювання нервової системи та їх профілактика

Інфекційні захворювання нервової системи виникають як результат ураження її центральної або периферичної частини хвороботворними агентами (див. таблицю на с. 95). Причиною уражень можуть бути як паразитичні мікроорганізми й віруси (інфекції), так і паразитичні черви (інвазії).

Більшість інфекційних захворювань нервової системи набагато простіше попередити, ніж вилікувати. Деякі збудники можуть передаватися напряму від людини до людини (наприклад, через брудні руки), а деякі (збудники енцефаліту й хвороби Дайма) — через укуси кліщів.

Методами профілактики інфекційних захворювань нервової системи є: дотримання особистої гігієни, запобігання укусам кліщів

Деякі неінфекційні захворювання нервової системи

Захворювання	Симптоми	Причини
Епілепсія	Судомні напади, які можуть бути майже непомітними, а можуть тривати довго й з великою силою	У більшості випадків причина епілепсії невідома, але доведено, що на розвиток захворювання може впливати вживання алкоголю та наркотичних речовин
Хвороба Альцгеймера	Порушення пам’яті, абстрактного мислення, розлади мовлення. Виникають проблеми з оперуванням предметами та процесами впізнавання	Безпосередня причина цих змін — ураження клітин сірої речовини мозку, що спричиняє їхню загибель. Це відбувається в результаті накопичення в клітинах мозку певних білків
Хвороба Паркінсона	Тремор (тремтіння) кінцівок, зниження спонтанної рухової активності (людина може дуже довго бути нерухомою), монотонна мова тощо	Причиною патологічних змін є загибель нейронів, які виробляють нейромедіатор дофамін. На розвиток захворювання впливають спадкові чинники та дія середовища

і комарів, а також щеплення (для деяких захворювань, наприклад поліомієліту).

Енцефалітам алергічної або токсичної природи можна запобігти, уникаючи контактів із певними токсичними речовинами. Причиною невритів часто є механічні пошкодження нерва, тому для профілактики невритів слід уникати фізичних травм.

Деякі інфекційні захворювання нервової системи

Захворювання	Симптоми	Причини
Енцефаліт	Запалення головного мозку, симптомами якого є висока температура, головний біль, лихоманка, нудота, судоми	Потрапляння в центральну нервову систему хвороботворних вірусів, бактерій, найпростіших, грибів. Іноді енцефаліт можуть спричинити алергени або токсичні речовини (неінфекційне походження захворювання)
Поліомієліт	Ураження нервової системи переважно в дітей віком до п’яти років. Зазвичай перебіг безсимптомний, але в цей час відбувається ураження й загибель клітин ЦНС. Наслідком цього може бути загибель клітин спинного мозку й проблеми руху. У тяжких випадках можливий параліч або навіть смерть	Потрапляння в організм людини поліовірусу — вірусу поліомієліту (насамперед через заражену їжу та воду, а також через фекалії та слину)
Менінгіт	Запалення оболонки головного мозку, першими симптомами якого є висока температура, головний біль та збільшення тонусу потиличних м’язів. Також може бути нудота, блювання, світлобоязнь (хвороблива чутливість ока до світла), зміни психічного стану	Збудниками менінгіту можуть бути віруси, бактерії, гриби й деякі паразитичні черви. Серед неінфекційних ЧИННИКІВ — дія деяких антибіотиків, протизапальних та інших препаратів
Неврит	Ураження периферичних відділів нервової системи. Конкретні вияви залежать від місця ураження. Зазвичай наявний сильний біль і порушення чутливості в зоні ураження, можливі параліч, атрофія м’язів	Спричиняють інфекції — оперізуючий герпес, хвороба Лайма, лепра тощо. У деяких випадках неврит може виникати через механічні ушкодження нерва внаслідок фізичної травми (неінфекційне походження)
Губчасті енцефало- патїї	Порушення роботи головного мозку: проблеми з рухами, амнезія, зниження уваги, розлади мовлення й зору (до повної втрати)	Загибель клітин мозку в результаті дії патологічних білків (пріонів), які потрапляють в організм із їжею або іншим шляхом. Нервова тканина мозку перетворюється на патологічну губчасту структуру

Дізнайтеся більше

Хвороба Лайма отримала свою назву від назви американського містечка Старий Лайм, де її виявили вперше. Однак це захворювання трапляється і в інших місцях. Його збудником є спіралеподібна бактерія борелія, що потрапляє в організм людини через укуси кліщів. Проте людина для борелії є випадковим хазяїном: зазвичай вона вражає диких копитних.

Ключова ідея

До захворювань нервової системи належать енцефаліт, менінгіт, неврит, поліомієліт та ін. їхньою причиною можуть бути інфекції, спадкові чинники, алергічні реакції, дія токсинів або фізичні ушкодження. Профілактика цих захворювань дозволяє уникнути тяжких наслідків для здоров'я.

Домашнє завдання: повторити матеріали підручника п. 35-40

   03.02.2022

Тема: Соматична та вегетативна нервова система

https://meet.google.com/yyy-szea-agg  - запрошую на відеозустріч о 13-00

Соматична нервова система (від грецького soma, родовий відмінок somatos — тіло), частина нервової системи, що іннервує м'язи тіла; забезпечує сенсорні і моторні функції організму. Разом з вегетативною нервовою системою формують периферичну нервову систему.

Соматична система грає подвійну роль:

• Збирає інформацію від органів відчуттів і направляє її в ЦНС
• Передає сигнали від ЦНС скелетним м‘язам у відповідь на одержану інформацію, чим обумовлює рух.

У хребетних тварин до соматичних відносять поперечно-посмуговані м'язи скелета. Їх іннервують мотонейрони передніх рогів спинного мозку і деяких моторних ядер стовбурової частини головного мозку. Координована діяльність цих мотонейронів забезпечується прямими або опосередкованими (через інтернейрони) синаптичними впливами, що приходять від мотонейронів, сенсорних, або чутливих, нейронів, які отримують інформацію з м'язів та сухожиль (див. Пропріорецептори), а також з вищих моторних центрів розташованих на різних рівнях головного мозку (див. Пірамідна система, Екстрапірамідна система).

Ділення нервової системи на соматичну і вісцеральну (нутрощеву, вегетативну нервову систему), введене англійським фізіологом В. Х. Гаськеллом, вельми умовно.

Функції соматичної нервової системи:

• Сприймає зовнішні подразнення
• Забезпечує сенсорні і моторні функції
• Збирає інформацію від органів чуття і передає до центральної нервової системи
• Від ЦНС передає сигнали скелетним м'язам

Вегетатика

Класифікація нервових систем людей по їх будові - не єдиний спосіб поділу її відділів. Колосальне значення має вегетативна нервова система, що здійснює безпосереднє управління органами всіх систем. Людина не може усвідомлено керувати діяльністю вегетатики, але інформація про те, як вона працює, допомагає іноді скоригувати самопочуття при вегетативних порушеннях, наприклад, при поширеному захворюванні - ВСД (вегетосудинна дистонія).

Діяльність вегетативної нервової системи здійснюється за рахунок двох відділів-антагоністів: симпатичного і парасимпатичного. Тобто, коли активізується симпатичний відділ, діяльність парасимпатичного автоматично припиняється.

Симпатичний відділ

Симпатичний відділ вегетативної нервової системи несе відповідальність за її активність. Він запускає тілесні реакції, які умовно називають "бий або біжи". Тобто, симпатика запускається у відповідь на ситуацію, що вимагає активності.

Фізично це проявляється наступним чином:

• підвищення м 'язового тонусу;
• збільшення пульсу;
• розширення зіниць;
• підвищення рівня кров 'яного тиску.

Під час роботи симпатичного відділу вегетатики накопичена організмом енергія активно витрачається. Для того щоб відновити енергетичні запаси, важливо, щоб діяльність симпатичного і парасимпатичного відділу чергувалася.

Парасимпатичний відділ

Протилежний симпатичному відділу вегетативної нервової системи - парасимпатичний відділ. Вважається, що він відповідає за розслаблення організму, так як при його активації серцебиття сповільнюється, зіниці розширюються, дихання стає більш глибоким і розміреним.

Але, насправді, одна система починає працювати тільки після того, як парасимпатика активізується. І ця система - травний тракт.

Крім того, така класифікація нервових систем по відділах вегетатики передбачає, що парасимпатика відповідає за запасання енергії.

Важливо розуміти, що поділ нервової системи за функціями і відділами носить умовний характер, оскільки діяльність цієї найважливішої для людини системи здійснюється комплексно, а всі описані категорії тісно взаємопов 'язані. Наприклад, відомо, що психічний стан безпосередньо впливає на фізіологічний стан. Існують захворювання, що носять назви психосоматичних, які виникають виключно під впливом психогенних факторів (стресів, переживань, фобій). Також багато небезпечних соматичних захворювань, таких як інфаркт, інсульт і, за деякими даними, онкологія, можуть виникати під впливом емоційного стресу.

Тому розуміння того, які класифікації нервових систем існують, чим відрізняються, і як взаємопов 'язані між собою, дозволяють не тільки позитивно вплинути на власну ерудицію, але і попередити розвиток неврологічних захворювань, посприяти усуненню психогенних розладів.

Домашнє завдання: перегляньте відео, ознайомтесь з текстом лекції і текстом підручника п.39, складіть конспект.

https://www.youtube.com/watch?v=YT5icb5u7Ks

 31.01.2022

Тема:Будова та функції головного мозку людини.

                               https://www.youtube.com/watch?v=9Q2p_m51qds

Домашнє завдання :Перегляньте відео. Складіть конспект "Будова головного мозку людини"

27.01.2022

Тема:Будова та функції спинного мозку людини.

Ви вже знаєте, що однією зі складових центральної нервової системи людини є спинний мозок.

Яка будова спинного мозку? Спинний мозок розташований у каналі хребта, утвореному дугами хребців. Він має вигляд довгої трубки. У дорослої людини спинний мозок завдовжки 41-45 см і приблизно 1 см завтовшки. Його маса становить усього 30-32 г. Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове. Ці ділянки відповідають виходу нервів, які прямують до верхніх і нижніх кінцівок.

Починається спинний мозок при основі черепа, де з’єднується з довгастим мозком (структурою головного мозку), а закінчується на рівні другого поперекового хребця пучком нервів, які відходять від нього. Тому він дещо коротший від хребта.

Ви вже знаєте, що від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів. Ділянку, від якої починається певна пара спинномозкових нервів, називають сегментом. У межах спинного мозку розрізнюють сегменти (мал. 140):

• шийні - від них беруть початок 8 пар спинномозкових нервів;

• грудні сегменти - 12 пар;

• поперекові сегменти - 5 пар;

• крижові сегменти - 5 пар;

• куприкові сегменти - 1 пара спинномозкових нервів.

Вивчимо будову спинного мозку під час виконання лабораторного дослідження.

Які оболонки вкривають спинний мозок? Спинний мозок оточують три оболонки: тверда, павутинна та м’яка (мал. 142). Тверда оболонка розташована ззовні. Вона утворена щільною волокнистою сполучною тканиною. Глибше розташована павутинна оболонка, утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. Безпосередньо до речовини мозку прилягає м’яка (судинна) оболонка. Вона також утворена волокнистою сполучною тканиною, але, на відміну від павутинної оболонки, містить сітку кровоносних судин. Разом з ними ця оболонка проникає в мозкову тканину. Всі три оболонки формують єдиний суцільний чохол, який оточує як спинний, так і головний мозок. Між павутинною і судинною оболонками є широкий простір, заповнений спинномозковою рідиною.

 Оболонки спинного мозку: 1 - м’яка; 2 - павутинна; 3 - тверда

перегляньте:

https://www.youtube.com/watch?v=UFwkYZU4XdI

Домашнє завдання: П.36, ЗАВДАННЯ НА СТ.177

24.01.2022

Тема: Будова нервової системи людини. Центральна і периферична нервова система.

Пригадайте, на які відділи поділяють нервову систему тварин. Чим це зумовлено?

Нервова система людини, як і усіх хребетних тварин, — трубчастого типу. У зародка вона має вигляд трубки, з якої потім розвивається спинний і головний мозок, від яких відходять нерви. Нервову систему за будовою умовно поділяють на центральну — головний і спинний мозок — та периферичну — нерви, нервові вузли та сплетення, нервові закінчення (іл. 99). За функціональними особливостями нервову систему поділяють на дві частини: соматичну й вегетативну. Соматична нервова система — частина центральної та периферичної нервових систем, яка регулює діяльність скелетних м’язів та органів чуття, забезпечуючи рухи та відчуття. Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів.

Іл.  Нервова система людини

Центральна нервова система. Спинний мозок — відділ центральної нервової системи, який забезпечує просту рефлекторну діяльність (рух), регуляцію діяльності внутрішніх органів, виконання команд головного мозку й передачу до нього інформації від органів чуття. Головний мозок — вищий відділ центральної нервової системи, який впливає на діяльність спинного мозку, регулює фізіологічні процеси й координує діяльність систем організму, а також формує поведінку людини. У спинному й головному мозку розрізняють сіру та білу речовини. Тіла нейронів утворюють сіру речовину спинного та головного мозку. Відростки нейронів, у свою чергу, утворюють білу речовину.

Мозок оточений трьома захисними сполучнотканинними оболонками (іл. 101 а). Тверда (зовнішня) оболонка мозку покриває внутрішні поверхні хребтового каналу й черепа та виконує захисну функцію. М’яка (внутрішня) оболонка мозку щільно покриває поверхню мозку, проникає в усі щілини й містить кровоносні судини. Павутинна оболонка — тонка, прозора, розміщена між твердою і м’якою, але не заходить у щілини й борозни. Внаслідок цього утворюються підпавутинні простори, заповнені мозковою рідиною (близько 200 мл), що забезпечує живлення мозку.

Периферична нервова система. Нерви, які йдуть від спинного й головного мозку, — це пучки нервових волокон, що вкриті сполучнотканинною оболонкою (іл. 100). Подібно до інших органів, нерви мають власні кровоносні судини, які їх живлять. Нерви, розгалужуючись, пронизують усі органи тіла.

Іл.Будова нерва

Нерви, які складаються з дендритів — чутливих нервових волокон — називають чутливими. Нерви, які складаються з аксонів — рухових нервових волокон — називають руховими. Вони проводять імпульси лише в одному напрямку.

Але більшість нервів є змішаними, тобто вони містять як аксони, так і дендрити нервових клітин, тому й проводять нервові імпульси в обох напрямках. Кожен нерв поділяється на декілька гілок.

Рухові волокна нервів поділяють на скелетні та вегетативні. Скелетні нервові волокна належать до соматичної частини нервової системи. Вони закінчуються у скелетних м’язах і регулюють їх скорочення. Вегетативні нервові волокна закінчуються переважно у внутрішніх органах і передають збудження, що посилюють або послаблюють їхню діяльність.

Від головного мозку відходить 12 пар черепно-мозкових нервів, а від спинного — 31 пара спинномозкових нервів, які утворюють шийне, плечове, поперекове, крижово-куприкове сплетення (іл. 99).

Сплетення — з’єднання крупних нервів та їхніх гілок, які іннервують певну частину тіла. Вузли — це скупчення нервових клітин поза спинним і головним мозком. Вони оточені сполучнотканинною капсулою і розміщені на нервах та їхніх стінках (наприклад, вузол заднього корінця спинного мозку) або поблизу внутрішніх органів.

Нервові закінчення — це кінцеві ділянки нервових волокон, які контактують з нейронами або тканинами органів. За функціональним значенням нервові закінчення поділяють на три види: чутливі, рухові та міжнейронні (синаптичні). Чутливі нервові закінчення (рецептори) — кінцеві розгалуження дендритів чутливих нейронів, які сприймають подразнення різної природи й перетворюють їх на нервові імпульси. Рухові нервові закінчення є кінцевими розгалуженнями рухових нейронів у м’язовій тканині або в залозах. Через них нервові імпульси передаються на робочі органи. Міжнейронні нервові закінчення утворюються кінцевими розгалуженнями аксона або дендритів, які за допомогою синапсів з’єднуються в рефлекторні дуги.

Центральна нервова система: головний мозок, спинний мозок. Сіра речовина. Біла речовина. Периферична нервова система: нерви, нервові вузли, сплетення, нервові закінчення. Соматична нервова система. Вегетативна нервова система

Мозкова рідина — ліквор (спільна для спинного і головного мозку) утворюється з плазми крові в судинних сплетіннях щілин мозку. Мозкова рідина створює відносно постійний внутрішньочерепний тиск, бере участь в обміні речовин і виконує захисну функцію. У нормі мозкова рідина прозора, містить незначну кількість білка й поодинокі лімфоцити. На основі її аналізу здійснюють діагностику складних захворювань.

Домашнє завдання: п.35

1. Схарактеризуйте будову центральної нервової системи. 2. Що спільного в будові спинного та головного мозку? 3. У чому полягають функції оболонок мозку? 4. Що належить до периферичної нервової системи? Схарактеризуйте будову та функції її структур. 5. Чим зумовлена різноманітність нервових закінчень? Відповідь обґрунтуйте. 6. До XVII ст. нерви вважали порожніми трубками, по яких рухаються гази, що збуджують м’язи. На зміну цим уявленням прийшло вчення про життєві рідини, які, вливаючись у м’язи, змішуються з рідинами, що є в них, і спричиняють їх скорочення. Яка з теорій, на вашу думку, ближча до істини? Чому?

04.11.2021

Тема: Хвороби органів дихання і їхня профілактика

Причини та особливості захворювань органів дихання. Причинами захворювань органів дихання можуть бути мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби), фізичні й хімічні чинники (сухе, холодне, гаряче повітря, оксиди Нітрогену, чадний газ тощо), шкідливі звички (куріння), інші хвороби. До захворювань, спричинених бактеріями, належать аденоїдити, гайморит, кашлюк, дифтерія, туберкульоз тощо; вірусами — грип. Усі вони належать до інфекційних хвороб. Деякі хвороби мають алергічну природу (наприклад, бронхіальна астма), деякі, наприклад, рак легень, належать до онкологічних.

Аденоїдити пов’язані з утворенням аденоїдів — розростанням носоглоткового мигдалика, який є лімфоїдним органом (іл. 42).

Іл. 42. Аденоїди

Іл. 43. Аденоїдний тип обличчя

Аденоїди спостерігають здебільшого в дітей 5-12-річного віку, але трапляються вони й у перші роки життя, а також у дорослому віці. Носоглотковий мигдалик може бути збільшений у розмірах як без ознак запалення, так і в стані гострого й хронічного запалення. Ознаками аденоїдиту є: порушення носового дихання, росту кісток лицьового черепа, гугнявість мови, зниження слуху, періодичний або постійний нежить, головний біль, запаморочення, розлади сну тощо. Дихання через рот призводить до формування так званого аденоїдного типу обличчя (іл. 43). Аденоїдити є джерелом інфекції в організмі. Вони часто призводять до запалень: вуха (отит), глотки (фарингіт), гортані (ларингіт) тощо.

Гайморит — запалення слизової оболонки однієї з придаткових пазух носа (гайморової). За гострої форми гаймориту спостерігається загальне нездужання, болі в ділянці гайморової пазухи та відповідної лобової ділянки, головний біль, підвищена температура тіла, утруднене носове дихання тощо.

Пневмонія (запалення легень) — група хвороб, яка характеризується запаленням тканин легень і кінцевих розгалужень бронхів. Пневмонія може бути самостійною хворобою або виникати в результаті ускладнень інфекційних хвороб, спричинених бактеріями або вірусами. Загальними симптомами хвороби є: інтоксикація організму, загальна слабість, озноб, підвищення температури тіла та пітливість, головні та м’язові болі, задишка за звичайних фізичних навантажень, кашель, болі в грудній клітці, хрипи в уражених місцях легень.

Дифтерія — гостре інфекційне захворювання, спричинене дифтерійною паличкою. Характеризується утворенням нальотів на слизових оболонках горла, гортані, носа тощо, появою набряків слизових оболонок та підшкірної жирової клітковини, загальною інтоксикацією організму (з ураженнями серця, нирок) та іншими ознаками. Зараження відбувається повітряно-крапельним шляхом, а також через різноманітні предмети. Найбільш вразливими щодо хвороби є діти від 1 до 7 років.

Туберкульоз теж належить до гострих інфекційних захворювань, яке спричиняється туберкульозною паличкою. Цю бактерію відкрив німецький учений Роберт Кох у 1882 р. Вона надзвичайно стійка в довкіллі до дії хімічних сполук (кислот, лугів, спиртів), високих температур, може зберігатись у пилу десятки років. Сьогодні, за даними ВООЗ, туберкульозною паличкою інфікована третина населення Землі. Україна не виняток. У нашій країні з кінця XX ст. наявна епідемія туберкульозу, яка прогресує і є однією з основних медико-соціальних проблем.

Поширеними є респіраторні вірусні інфекції, відомі як грип та грипоподібні хвороби; медицина їх реєструє як ГРЗ (гострі респіраторні захворювання) або ГРВІ (гострі респіраторні вірусні інфекції). Респіраторні віруси (РВ) вражають верхні дихальні шляхи та легені, інфекція поширюється повітряно-крапельним шляхом. На жаль, в організмі людини немає ефективних механізмів боротьби з РВ. Основним механізмом боротьби з вірусом на ранньому і зазвичай найважчому етапі є підвищення температури тіла, яке вважають головним симптомом хвороби. Хворі намагаються збити температуру, а це перешкоджає виробленню імунітету та сприяє затягуванню хвороби, можливим ускладненням.

Профілактика хвороб органів дихання. Для запобігання цим хворобам слід уживати загальнооздоровлювальних профілактичних заходів:

• загартування організму з метою зробити його менш сприйнятливим до зовнішніх впливів;
• раціональне харчування (споживання, особливо в зимово-весняний період, овочів та фруктів з високим умістом вітаміну С);
• дотримання режиму праці та відпочинку;
• уникнення шкідливих звичок, зокрема відмова від куріння тощо.

За виявлення ознак застуди, утрудненого носового дихання ефективними є фізіопрофілактичні заходи, зокрема промивання порожнини носа розчином морської солі (0,5 ч. л. на 1 склянку води), настоями кори дуба, польового хвоща, звіробою тощо; виконання спеціальних дихальних вправ, які сприяють укріпленню дихальних м’язів, відновленню правильного механізму носового дихання, і позбавлення звички дихати через рот.

До профілактичних заходів, що запобігають захворюванням на туберкульоз та дифтерію, належать щеплення, санітарно-гігієнічні заходи, соціальна профілактика.

https://www.youtube.com/watch?v=cVO1nprOnQ4 - перегляньте відео!

Хвороби органів дихання. Причини захворювання. Профілактика хвороб органів дихання

Для щеплення проти туберкульозу використовують вакцину БЦЖ. Перше щеплення (вакцинацію) проводять після народження дитини, а повторне (ревакцинацію) — у 6-7 та в 14-15 років. Необхідним профілактичним заходом є щорічне обстеження (проба Манту). Його проводять, починаючи з однорічного віку. Для щеплення проти дифтерії використовують протидифтерійний анатоксин. Вакцинація складається із трьох щеплень і здійснюється у віці 3, 4 і 5 місяців. Ревакцинацію проводять у 1,5 року, 6, 11, 16 років і далі через кожні 10 років.

Домашнє завдання: Опрацюйте поданий вище матеріал. Дайте відповіді на запитання

1. Назвіть основні причини, що призводять до хвороб органів дихання. 2. Схарактеризуйте хвороби органів дихання, що належать до інфекційних. 3. Які профілактичні заходи можуть запобігти захворюванням органів дихання? 4. Які народні методи лікування захворювань органів дихання вам відомі? 5. Використовуючи додаткові джерела інформації, ознайомтеся з лікувальною системою дихальних вправ професора Костянтина Бутейка, відомою як метод Бутейка, та його біографією. Підготуйте короткі повідомлення. 6. Туберкульоз уже давно перестав бути суто медичною проблемою. Це захворювання небезпечне для кожного зокрема та для держави загалом: зростає захворюваність і смертність від цієї соціально-небезпечної хвороби. Висловте своє ставлення до цієї проблеми. 7. Прочитайте текст, поданий нижче. Обговоріть проблему й підготуйте виступ-звернення до суспільства від імені: а) підсудного; б) судді. Висловте власну думку стосовно цієї проблеми.

Роберта Деніелса (громадянина США), хворого на туберкульоз, посадили до в’язниці за те, що він з’явився в магазині без спеціальної маски, яку зобов’язаний носити, щоб не заражати інших. У нього виявлена невиліковна форма туберкульозу Хворого утримували самого в камері в’язничної лікарні. Повітря, яке виводилося вентиляцією з його камери, пропускали крізь спеціальні фільтри. Деніелса відвідував лише медичний персонал у захисних масках.

8. Чи доводилося вам лікуватися від грипу? Як саме? 9. Яких профілактичних заходів ви вживаєте, щоб не захворіти на ГРЗ та ГРВІ?

Узагальнення

Дихання — це складний процес, який забезпечує надходження кисню в організм, використання його в реакціях біологічного окиснення, а також видалення кінцевих продуктів обміну — вуглекислого газу та води. До системи органів дихання людини належать повітроносні шляхи (носова порожнина, глотка, гортань, трахея, бронхи) та легені. Особливості будови органів дихання зумовлені їхніми функціями в забезпеченні дихання.

Звук утворюється переважно завдяки коливанню голосових зв’язок гортані, яке спричиняє тиск видихуваного повітря, що виходить крізь голосову щілину. Дихальні рухи — вдих і видих — здійснюються за допомогою дихальних м’язів, головними з яких є діафрагма та міжреберні м’язи.

У легенях здійснюється газообмін між зовнішнім середовищем та організмом. Проникнення кисню з альвеолярного повітря у кров, а вуглекислого газу — із крові в альвеолярне повітря здійснюється завдяки дифузії, напрямок і швидкість якої визначає різниця концентрацій цих газів у крові та альвеолярному повітрі. Газообмін у тканинах здійснюється через тканинну рідину також завдяки дифузії. Окиснення органічних речовин у клітинах забезпечує організм енергією, необхідною для всіх процесів життєдіяльності.

Органи дихання особливо вразливі до інфекцій, тому для профілактики захворювань системи органів дихання необхідно всіляко зміцнювати організм, уникати шкідливих звичок, оберігатися від застуд, алергій 

                          01.11.2021

         Тема: Дихальні рухи. Нейрогуморальна регуляція дихальних рухів.

Дихальні рухи. Зовнішнє дихання — це ритмічний процес, частота якого у здорової дорослої людини становить 16-20 циклів за 1 хв. Кожний дихальний цикл складається з вдиху та видиху, які пов’язані зі змінами об’єму легень. У легенях немає м’язів, тому вони самі не можуть стискуватися чи розтягуватися. Це їм забезпечують м’язи, які змінюють об’єм грудної клітки (так звані дихальні м’язи). Головними з них є діафрагма та міжреберні м’язи.

Вдих зумовлений збільшенням об’єму грудної клітки. Завдяки цьому вдихуване повітря переміщується по дихальних шляхах у легені. Під час вдиху зовнішні міжреберні м’язи скорочуються і піднімають ребра. Діафрагма, яка в розслабленому стані має форму купола (іл. 40 а), сплющується. Це спричиняє збільшення об’єму грудної клітки (іл. 40 б), а відповідно — й збільшення об’єму легень. Унаслідок цього тиск у плевральній порожнині зменшується і вдихуване повітря входить у легені — так відбувається спокійний вдих.

Видих зумовлений зменшенням об’єму грудної клітки: видихуване повітря переміщується з легень назовні. Під час видиху зовнішні міжреберні м’язи розтягуються й опускають ребра. Діафрагма розслаблюється, і її купол піднімається. Це спричиняє зменшення об’єму грудної клітки (іл. 40 в), а відповідно — й зменшення об’єму легень. Унаслідок цього тиск у плевральній порожнині збільшується і видихуване повітря виходить з легень — так відбувається спокійний видих.

За глибоких вдиху та видиху, крім зовнішніх міжреберних м’язів і діафрагми, беруть участь й інші м’язи грудей, спини та живота.

Нервова регуляція дихальних рухів. Регуляція дихання здійснюється центральною нервовою системою. У довгастому мозку міститься дихальний центр, що відповідає за дихальний цикл. Дихальний центр перебуває в постійній ритмічній активності, яка здебільшого здійснюється автоматично. Ритмічні імпульси передаються від дихального центру до дихальних м’язів, що забезпечуть послідовне здійснення вдиху і видиху (іл. 41).

У регуляції дихання може брати участь кора великих півкуль головного мозку. Людина може довільно на певний час затримати дихання, змінити його ритм і глибину.

Гуморальна регуляція дихальних рухів. Відчутно впливає на дихальний центр склад крові. Так, дихальний центр чутливий до концентрації вуглекислого газу в крові. Якщо його концентрація збільшується, у дихальному центрі посилюються збудження і зростає частота нервових імпульсів, які надходять до дихальних м’язів. Унаслідок цього частота й глибина дихальних рухів теж збільшуються.

Іл.  Дихальні рухи. Об’єм грудної порожнини: а — у спокої після видиху; б — під час вдиху; в — під час видиху

Іл. Нервова регуляція дихальних рухів

Гормон адреналін здатний безпосередньо впливати на дихальний центр, стимулюючи дихальні рухи. Таку саму дію може викликати молочна кислота, яка утворюється під час роботи м’язів.

Життєва ємність легень. Важливою функціональною характеристикою дихання та одним з основних показників фізичного розвитку людини є життєва ємність легень (ЖЄЛ). Це той максимальний об’єм повітря, який можна видихнути після максимального вдиху. Він складається з дихального об’єму та резервних об’ємів вдихуваного та видихуваного повітря (ЖЄЛ = ДО + РОвд. + РОвид.).

Дихальний об’єм (ДО) — це об’єм вдихуваного повітря за кожного спокійного дихального циклу. У нормі він становить 400-800 мл.

Резервний об’єм вдиху (РОвд) — додаткове повітря, яке можна вдихнути в результаті максимального зусилля після спокійного вдиху. Резервний об’єм видиху (РОвид) — додаткове повітря, яке можна видихнути в результаті максимального зусилля після спокійного видиху. Резервні об’єми вдихуваного і видихуваного повітря є приблизно однаковими і становлять 40-45 % ЖЄЛ.

ЖЄЛ залежить від статі, віку, тренованості дихальних м’язів. Так, у чоловіків вона становить 3 500-4 800 мл, а в жінок — 3 000-3 500 мл. У тренованих осіб (зокрема у веслувальників, плавців) ЖЄЛ може сягати 6 000-7 000 мл.

- Дихальний цикл. Дихальні рухи: вдих, видих. Життєва ємність легень. Нервова регуляція дихальних рухів. Гуморальна регуляція дихальних рухів

                       https://www.youtube.com/watch?v=gDfIGXOLpfs

Домашнє завдання: опрацювати конспект, матеріали підручника і відео. Дайте відповіді на запитання (в робочому зошиті)

1. Що таке дихальний цикл? 2. Як здійснюються дихальні рухи? 3. За іл. 40, 41 складіть короткий опис процесів: а) вдиху; б) видиху. 4. Яка роль діафрагми під час дихання? 5. У якому стані перебуває діафрагма під час вдиху, у якому — під час видиху? 6. Що таке дихальний об’єм? 7. Що таке ЖЄЛ? Від чого залежить цей показник? За допомогою якого приладу його визначають? 8. Як здійснюється нервова регуляція дихальних рухів? 9. У чому полягає гуморальна регуляція дихальних рухів? 10. Розв’яжіть задачу. Скільки повітря (у літрах) витрачає на дихання 8-А клас із 28 учнів упродовж уроку (45 хв), якщо один учень у середньому робить 16 дихальних циклів за 1 хв? Під час кожного вдиху в легені надходить 500 мл повітря. 11. Проведіть спостереження за рухами своєї грудної клітки. Виміряйте мірною стрічкою окружність грудної клітки: а) під час вдиху і видиху; б) під час спокійного і глибокого дихання. Чи відрізняються покази? Про що це свідчить?